У вівторок, 16 червня, Львів попрощається з військовослужбовцями Віталієм Максимцем, Дмитром Кобановим, Олегом Руденком та Петром Теленьком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.
"Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань", – йдеться в повідомленні ЛМР.
Чин похорону Віталія Максимця, Дмитра Кобанова та Олега Руденка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Віталія Максимця та Дмитра Кобанова поховають на Голосківському кладовищі, на полі №34-В, Олега Руденка — на Янівському кладовищі, на полі №16.
Чин похорону Петра Теленька відбудеться об 11:00 у храмі Пресвятого Серця Христового (вул. Диктова, 2). Поховають воїна на Ряснянському кладовищі, що на вул. Лукасевича.
Біографічні довідки захисників
Петро Теленько (03.02.1983 — 02.06.2026) Львів’янин.
Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №44 імені Тараса Шевченка та ліцеї №38 Львівської міської ради. Згодом здобув професійну освіту у Вищому професійному училищі №63 м. Львова.
Працював охоронцем у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет», а також ковалем на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Петро був працьовитим, добрим і чуйним, понад усе цінував родину та любив тварин. Завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував. Особливе місце у його житті займала ковальська справа, свою роботу він щиро любив, майстерно виконував та отримував від неї справжнє задоволення.
У 2026 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого спеціального батальйону «Берлінго» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Петра Теленька залишилися дружина, мати, донька, сестра, племінники та родина.
Віталій Максимець (21.10.1985 — 12.06.2026) Уродженець міста Шептицький Львівської області.
Навчався у середній загальноосвітній школі №9 м. Львова. Згодом здобув фахову освіту у професійно-технічному училищі.
Зі слів рідних, Віталій був добрим, щирим, відданим і небайдужим, завжди підтримував близьких та ніколи не відмовляв у допомозі. Із дитинства захоплювався футболом, грав за футбольні клуби Львівщини. Любив дітей, природу та садівництво, будував плани на майбутнє, мріяв про власну справу в аграрній сфері. Особливе місце у його житті займав вірний домашній улюбленець, про якого він дбав із великою любов’ю та турботою.
Був учасником Антитерористичної операції (АТО).
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому, Північно-Слобожанському та Херсонському напрямках у складі «Спецпідрозділу Тимура» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
У Віталія Максимця залишилися син, донька, дружина, сестра, тітка, племінники, родина, друзі та побратими.
Олег Руденко (20.06.1971 — 05.06.2026) Львів’янин.
Навчався у Ліцеї №52 Львівської міської ради. Згодом здобув професійну освіту у професійно-технічному училищі №53 м. Львова.
Проходив строкову військову службу.
Зі слів рідних, Олег був працьовитою, відповідальною та наполегливою людиною. Мав технічний склад розуму, захоплювався роботою з металом, виготовленням ножів і замків, любив створювати речі власноруч. Вирізнявся майстерністю, винахідливістю та вмінням знаходити рішення у складних ситуаціях. Одним із найбільших досягнень свого життя вважав будинок, який збудував власними руками. У вільний час любив кататися на велосипеді, цінував активний спосіб життя та спілкування з рідними.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Дніпропетровському напрямках у складі 762-ї окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України.
В Олега Руденка залишилися донька, сестра, племінники та четверо онуків.
Дмитро Кобанов (10.09.1984 — 05.06.2026) Уродженець села Старичі Львівської області.
Навчався у закладі дошкільної освіти № 26 Львівської міської ради та середній загальноосвітній школі №27 м. Львова імені Героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Згодом продовжив освіту у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Автомобільний транспорт», а також на юридичному факультеті Львівської комерційної академії (тепер — Львівський торговельно-економічний університет).
Працював водієм-експедитором в Акціонерному товаристві «Укрпошта», а згодом — у українсько-англійському спільному підприємстві у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Галка ЛТД».
Зі слів рідних, Дмитро був спокійним і розсудливим. Захоплювався механікою, любив риболовлю та відпочинок на природі.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Миколаївському та Дніпропетровському напрямках у складі 51-го батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сил підтримки Збройних Сил України.
У Дмитра Кобанова залишилися батьки, двоє синів, дружина, сестра та родина.
Джерело: 032.ua
