У зовнішній політиці США за другого терміну Дональда Трампа з'явилася нова мова – мова цивілізації. Замість звичної стратегічної лексики Білий дім дедалі частіше говорить про "цивілізаційне стирання" Європи, про "юдео-християнську" спадщину під загрозою і навіть погрожує знищити цілу цивілізацію Ірану. Професор Американського університету Амітав Ачар'я називає це "імперським цивілізаціоналізмом" – використанням цивілізаційної ідентичності як інструмента агресивної популістської політики.
Як передає "Хвиля", про це йдеться у статті для Foreign Policy.
Ачар'я нагадує, що до цивілізаційної риторики за останнє десятиліття вдалися лідери Китаю, Індії, Росії та Туреччини. Сі Цзіньпін говорить про Китай як про найдавнішу безперервну цивілізацію, Нарендра Моді спирається на індуїстське відродження, Володимир Путін просуває окрему євразійську ідентичність, а Реджеп Ердоган звертається до османської спадщини. На думку автора, кожен із них вибирає зі суперечливого історичного архіву зручний політичний міф.
Але версія Трампа, пише Ачар'я, відрізняється. Якщо інші підкреслюють свою окремішність від Заходу, то Трамп заявляє, що захищає його. Ще у промові у Варшаві 2017 року він поставив "фундаментальне питання нашого часу" – "чи має Захід волю до виживання". Стратегія національної безпеки 2025 року попереджала про "цивілізаційне стирання" Європи через міграцію, прогнозуючи, що континент може стати "невпізнаваним за 20 років або менше".
Найгострішу версію цього аргументу, за словами автора, озвучив віцепрезидент Джей Ді Венс на Мюнхенській безпековій конференції 2025 року. Він заявив, що головна загроза для Заходу йде "зсередини" – від європейської терпимості до міграції та обмежень свободи слова, а згодом прямо заговорив про європейське "цивілізаційне самогубство".
Ачар'я переконаний, що всі претензії на цивілізацію-державу – американські, китайські, індійські, російські – є міфами в аналітичному сенсі: політично сконструйованими й історично вибірковими. Жодна жива цивілізація не була етнічно чистою. Китайська увібрала буддійські, монгольські й маньчжурські впливи, а російська спирається на татарські, візантійські та європейські нитки.
Головний парадокс, на думку автора, у тому, що, заявляючи про захист західної цивілізації, Трамп зробив для розколу західного альянсу більше, ніж будь-який зовнішній супротивник. "Захід" у трактуванні Трампа і Венса – це не трансатлантична спільнота ліберальних демократій, а вузьке популістсько-націоналістичне утворення, яке виключає саме ті інституції, що наповнювали повоєнний Захід змістом: зобов'язання НАТО про колективну оборону, багатосторонню архітектуру ЄС, універсальні права людини.
Найяскравіше цивілізаціоналізм Трампа проявився у воєнній операції проти Ірану. Міністр оборони США Піт Гегсет, як зазначає Ачар'я, описав її в теологічних термінах, говорячи про "пряму лінію від Старого й Нового Завіту до розвитку західної цивілізації". Сам Трамп погрожував знищити "цілу цивілізацію" Ірану й повернути країну в "кам'яний вік". Автор називає це найекстремальнішим виявом цивілізаційної риторики в історії американської зовнішньої політики.
Реакція Європи була показовою. Франція заблокувала проліт ізраїльських літаків зі зброєю через свій повітряний простір під час війни з Іраном, Італія відмовила американським бомбардувальникам у посадці на Сицилії, а Іспанія не надала США свої бази. Прем'єр Канади Марк Карні у січні здійснив державний візит до Пекіна – сигнал, що традиційні союзники США більше не готові підпорядковувати свої інтереси Вашингтону.
Попри все, Ачар'я бачить і світлу сторону – можливий кінець поділу на "Захід" і "решту". На його думку, світ рухається до складнішої конфігурації, де середні держави й регіональні організації мають реальну вагу. Він називає це "співпрацею мінус один" – багатосторонніми діями, які тривають попри відсутність однієї держави, але із залишеними відкритими дверима для майбутньої участі США.
