Прем'єр Туск після того, як російська ракета Х-101 упала на Люблінщині, висловив думку, з якою важко не погодитися. Він сказав: "Безпека Польщі напряму залежить від ефективних дій українських військ, зокрема й у повітрі. Якби українці мали набагато більше того, про що вони постійно просять, можливо, ця ракета не залетіла б до Польщі". Річ у тім, що ймовірність того, що українська сторона "матиме більше" того, про що просить, зараз дуже мала. Ідеться про перехоплювачі для комплексів Patriot: їхній болючий дефіцит відчуває Київ, та й нам доведеться рахуватися зі значними обмеженнями в цій сфері.
Як нещодавно визнав Володимир Зеленський, обсяг постачання ракет, здатних перехоплювати російські балістичні цілі, останнім часом скоротився втричі, і це одна з причин результативності російських ударів. Думка Дональда Туска заслуговує на увагу ще й тому, що свідчить про необізнаність, про цілковите незнання ситуації на світовому ринку зброї та озброєнь, зокрема ймовірності й графіка наступних американських поставок.
Для держави східного флангу НАТО, яка будує свою багатошарову систему оборони повітряного простору на американських комплексах Patriot, така відсутність елементарного орієнтування – гнітючий приклад відірваності польської дискусії про безпеку від фактів. Те саме стосується заяв міністра Томчика, який заспокоював польську громадську думку: якщо на нас нападуть, американці постачать нам удвічі більше ефекторів для Patriot, ніж ми передали Україні (5 штук). Невже? Сумніваюся.
1. Американська дискусія
У Сполучених Штатах зараз триває жвава медійна дискусія про те, чи вичерпала Америка свої запаси ракет. Суперечка стосується і стратегічних, і політичних наслідків цього факту, а за її перебігом, але передусім за висновками, які будуть зроблені, у Польщі, на мою думку, варто стежити дуже уважно. Насамперед тому, що модель модернізації техніки й розбудови безпеки ми збудували на ідеї закупівлі найкращих, найбільш технологічно просунутих бойових платформ у союзних держав, передусім у Сполучених Штатів. А отже, становище, у якому опинилася Америка, безпосередньо впливатиме на наші можливості, і передусім на масштаб та графіки поставок.
Американська медійна дискусія – наслідок скасування Дональдом Трампом чергового "вирішального" удару, який мав бути спрямований проти Ірану і завершити війну на американських умовах. Запланований удар мав зачепити насамперед енергетичні об'єкти, що, до речі, нагадує російську стратегію проти України на нинішньому етапі війни, але його скасували. ЗМІ припускають, що головною причиною стала думка американських командувачів: вони нібито доповіли Трампу, що за нинішнього стану арсеналів, передусім ракет великої дальності різних типів, удари з дистанції не дадуть бажаного результату, а це означає потребу застосовувати пілотовану авіацію, що підвищує ймовірність втрат, зокрема й людських. Трамп, надто перед листопадовими проміжними виборами до Сенату й Палати представників, ризикувати не хоче – звідси рішення скасувати удар, а також явне роздратування американського президента, об'єктом якого став міністр війни Піт Гегсет. Великого майбутнього нинішньому очільнику Пентагону в цій адміністрації я не пророкую, тим паче що Трамп, як стверджують, почувається ошуканим: Гегсет начебто переконував його у потребі війни з Іраном, яка мала швидко принести перемогу, а цього не сталося. Для наших міркувань важливе інше. Міністр війни найближчими тижнями може захотіти поліпшити своє становище радикальними рішеннями щодо розміщення американського військового потенціалу, зокрема комплексів Patriot, а це може позначитися на нашій ситуації. За цим варто стежити.
Повертаючись до питання наповненості американських арсеналів, звернімося до аналізу аналітичного центру CSIS, який постійно намагається оцінювати, скільки ракет різного типу американцям ще залишилося. У доповіді, що вийшла у квітні цього року, експерти цього центру звернули увагу на 7 ракетних систем великої дальності, запаси яких через війну з Іраном швидко скорочуються. Це JASSM, PrSM, SM-3, SM-6, THAAD і Patriot, які нас цікавлять. Війна, проте, триває далі, і кілька днів тому Марк Кансіан, керівник ракетної програми CSIS, написав, що за найновішими підрахунками "Сполучені Штати витратили близько половини початкового запасу по трьох із цих ракет (Patriot, THAAD і PrSM) та близько третини початкового запасу по решті (JASSM, SM-2/3/6 і Tomahawk)". Що це означає щодо Patriot? Якщо початковий запас CSIS оцінював у 2300 перехоплювачів для цих комплексів, то зараз, за оцінками на основі відкритих джерел, ідеться щонайбільше про 1100, хоча інші оцінки говорять про порядок 700 – 800 ракет.
Для наших міркувань треба оцінити й інше: це багато? Зараз, за доступними даними, у Сполучених Штатах перебуває вісім батальйонів комплексів Patriot із 33 батареями, а поза межами країни в американців сім батальйонів із 27 батареями. Разом 60 батарей, у кожній 2 вогневі підрозділи по 4 пускові установки, тобто Сполучені Штати здатні за один раз випустити з комплексів Patriot залп із 480 ракет, а отже, можуть "зарядити" 2 рази. Тож не дивно, що рівень арсенальних запасів аналітики оцінюють як "критично низький".
Це, зрозуміло, не означає, що в американців немає спроможностей або що вони різко ослабли. Як зазначив у тій самій доповіді Кансіан, "попри це, ресурсів усе ще достатньо, щоб реалізувати будь-який імовірний сценарій війни з Іраном". Насамперед тому, що Пентагон має ще дуже великі запаси систем меншої дальності (імовірно, це й мав на увазі Трамп), тільки їхнє застосування потребує політичних рішень. У будь-якій війні ухвалені рішення означають розмін. Американці можуть використати свої системи малої дальності, але це вимагає залучення авіації й підвищує ризик втрат. У випадку війни з Іраном рівень цього ризику, найпевніше, не захмарний, але ситуація змінюється, причому на гірше, у сценарії можливого конфлікту із суперниками порівнянного рівня (peer competitors). Ідеться про Китай і Росію, у яких системи оборони власного повітряного простору набагато розгалуженіші за іранські, і американці завжди це враховуватимуть, ухвалюючи рішення про втручання. Останній чинник важливий, якщо ми думаємо про майбутні сценарії, зокрема про конфлікт із Росією, і має значно менше значення для наслідків зіткнення з Іраном. Американці можуть цю війну виграти, це очевидно, військова перевага в них і далі нищівна, але звідси не можна виводити, як роблять наші "експерти", що в балансі сил Сполучені Штати – Китай або Сполучені Штати – Росія нічого не змінилося. Змінилося чимало, і якщо ми хочемо серйозно говорити про власну безпеку, про це треба пам'ятати.
Варто порушити ще одне питання. Пентагон хоче якнайшвидше поповнити свої арсенали. Що це означає на практиці? Знову наведімо відповідний фрагмент оцінки CSIS: "Поставки Patriot створюють для Сполучених Штатів дилему, оскільки треба і поповнювати власні запаси, і підтримувати Україну в обороні від російських ракетних ударів, і задовольняти потреби 17 інших країн, які використовують цей перехоплювач. Нинішнє виробництво найновішого варіанта, PAC-3 Missile Segment Enhancement (MSE), тримається на рівні, близькому до базового, тобто 650 перехоплювачів на рік, причому половина поставок іде до Сполучених Штатів, а решта союзникам і партнерам. За нинішнього оснащення та інфраструктури річний темп виробництва становитиме 2000 ракет. Lockheed має намір наростити виробництво до цього рівня. (У 2030 році. – М.Б.) Сполучені Штати за останнє десятиліття розміщували в середньому 225 замовлень на рік, поставок попередніх років не вистачить, щоб повністю покрити витрату. Для цього Сполученим Штатам доведеться дочекатися 3203 ракет Patriot, замовлених у бюджеті армії на 2027 фінансовий рік. Їхні поставки мають розпочатися у травні 2029 року". Для повноти картини додаймо, що виробничий цикл однієї ракети PAC-3 сьогодні становить 24 місяці, а її вартість оцінюють у 3,5 млн доларів за штуку; за іншими джерелами, ціна одиниці вища і може сягати 5,3 млн доларів. У липні концерн Lockheed Martin представив нову модель ракети PAC-3 Adapted Capability Effector (ACE), яка, за словами виробника, і далі зможе знищувати повітряні цілі противника, тобто літаки, крилаті та балістичні ракети, але в останньому випадку лише малої дальності. Перевагою нового рішення має стати низька ціна, оцінювана приблизно у 50% від ціни варіанта PAC-3 MSE.
Варто також нагадати, що з документів, доданих до торішнього бюджету Пентагону, про що повідомили журналісти Bloomberg, випливає: американські збройні сили планують найближчими роками значно збільшити закупівлі перехоплювачів PAC-3, і пов'язано це з підвищенням мінімального рівня запасів із нинішніх 3376 штук до 13 773 штук. Це означає, що напруга, пов'язана з нестачею цих ракет, із перевищенням попиту над пропозицією, триватиме ще багато років, а це може негативно позначитися на темпах і масштабах американських поставок.
Заявлене Lockheed розширення виробничих потужностей до 2 тис. ракет SAM-3 у 2030 році у світлі підписаного на початку квітня багаторічного контракту з Пентагоном – справа непроста й нешвидка. Причина в тому, що інвестиції треба вести на 15 різних заводах у Сполучених Штатах, а ланцюги постачання охоплюють 13 тис. постачальників. Навіть якщо не закладати цілеспрямованих дій стратегічних суперників, чиїм наміром може бути затягування всього процесу, про стрибкоподібне зростання масштабу поставок та про їхнє прискорення зараз годі й мріяти.
2. Затримки поставок
Натомість усерйоз доведеться рахуватися із затримками вже узгоджених поставок. Такий сценарій тим імовірніший, що зараз комплекси Patriot стоять на озброєнні 19 держав. 16 із них отримали комплекси з ракетами новішого типу PAC-3. За даними Reuters, 6 із них уже розмістили замовлення на нові поставки перехоплювачів. Ці рішення пов'язані і з ситуацією в Перській затоці, і з наростанням напруги в інших регіонах світу.
Влада Швейцарії повідомила в липні, що поставки і батарей Patriot, і ракет PAC-3 буде затримано. У 2022 році ця країна закупила 5 комплектів, поставки мали розпочатися у 2026 році й завершитися у 2027-му. Поставки ракет PAC-3, про закупівлю яких у 2023 році вирішив швейцарський парламент, теж, як повідомили Сполучені Штати, буде затримано. Нових термінів не названо. З офіційного повідомлення на сайті швейцарського оборонного відомства випливає, що ці рішення пов'язані зі "зміною пріоритетів" Сполученими Штатами й зосередженістю на поставках для України.
У 2026 році Саудівська Аравія звернулася до Вашингтона із запитом на продаж 730 ракет PAC-3 MSE та іншого оснащення в межах загального контракту вартістю 9 млрд доларів. Американське Агентство зі співробітництва у сфері оборонної безпеки в обґрунтуванні до заявки подало продаж як підтримку зовнішньої політики та цілей національної безпеки Сполучених Штатів через зміцнення безпеки важливого союзника поза НАТО в Перській затоці. Саудівська Аравія, за повідомленнями ЗМІ, через іранські обстріли витратила 86% своїх ракетних запасів: із 2800 ракет PAC-3, які були в неї на озброєнні до початку війни, на складах залишилося лише близько 400. Російські ЗМІ повідомляють, що після початку війни з Іраном арабські союзники Сполучених Штатів у цьому регіоні звернулися до Вашингтона із заявками на продаж, разом із контрактом для Саудівської Аравії, щонайменше 1450 ракет для комплексів Patriot; за іншими джерелами (Reuters), ці держави просили продати їм навіть 5200 перехоплювачів для Patriot.
Браян Данн, віцепрезидент Lockheed Martin, сказав журналістам на авіасалоні ILA Berlin Air Show, що компанія не відповідає за черговість, терміни й масштаб поставок американським союзникам, оскільки рішення про розподіл озброєнь ухвалює Міністерство оборони США. "Ми не впливаємо на те, як розподілятимуть ці ракети. Ми нікому не можемо сказати, хто де опиниться в цьому списку", – підкреслив Данн.
3. Ліцензії, спільне виробництво
Тож не дивно, що за швидкого зростання попиту й виробничих обмежень дедалі більшої популярності набувають ідеї "ліцензійного виробництва" американських комплексів Patriot. Дискусію підштовхнули заяви на саміті НАТО в Анкарі, з яких випливало, що президент Трамп погодився на укладення такої угоди з Україною. Після того виступу, ознайомившись зі станом складів збройних сил і виробничими можливостями оборонних концернів, американський президент "уже не такий упевнений", чи варто давати ліцензію Україні. Переговори з цього питання веде Метью Вітакер, посол США при НАТО, який нещодавно в ефірі телеканалу FOX підкреслив, що переговори – "довгий і складний процес", а Дональд Трамп в Анкарі "лише висловив наміри" американської адміністрації, чого не слід плутати з остаточною згодою, і формальності з Україною напевно не буде завершено до кінця цього року. З інших повідомлень ЗМІ випливає, що Вашингтон розглядає альтернативні домовленості, зокрема "додавання" України до проєкту будівництва в Німеччині заводу перехоплювачів для комплексів Patriot. Один із варіантів, які зараз розглядають, – підключення України до програми US – European Patriot Interceptor, підписаної у 2024 році, та видача ліцензії на дешевші варіанти перехоплювачів.
Зараз у Шробенгаузені в Баварії будують перший у Німеччині завод ракет, які застосовують у комплексах Patriot. Партнери цього підприємства – американський концерн Raytheon (зараз використовує назву RTX) і німецька компанія MBDA (MBDA Deutschland). Угоду підписано у 2024 році, і вона передбачає, що в перспективі на цьому заводі випускатимуть 1000 ракет на рік. Варто звернути увагу й на те, що угода передбачає виробництво ракет PAC-2 GEM, які теж можуть застосовуватися в комплексах Patriot і були випробувані в бойових умовах під час другої війни в Іраку. Вони не такі маневрені, як ракети PAC-3 (у них не застосовано двигунів корекції). Треба, однак, пам'ятати, що завод у Баварії – спільне дітище Німеччини, Нідерландів та Іспанії, і заплановане там виробництво, як слід припускати, насамперед покриватиме потреби цих країн. Керуватиме цими потужностями спеціально створена компанія COMLOG (по 50% часток), займатися вона має передусім ремонтом, обслуговуванням і можливою модернізацією ракет, але важко припустити, що зрештою це стане чимось більшим, ніж складальне виробництво.
Другий варіант – запуск заводу ефекторів для комплексів Patriot концерном Rheinmetall. У травні концерн підписав угоду про створення спільного підприємства з Lockheed Martin (в американців у ньому 60%), лінія має бути готова протягом 12 місяців, потім розпочнеться виробництво, а період пусконалагодження заплановано на 2028 – 2029 роки. Мотиви німецького концерну зрозумілі: як заявив Армін Папперґер, "іноді на ракети з Америки треба чекати десять років, а це вже точно задовго". Планують також створити в Європі, найпевніше в Німеччині, "центр компетенцій", тобто науково-дослідний осередок, а цільове виробництво за лінією PAC-3 має становити 250 штук на рік.
Треба, однак, пам'ятати, що обидва заводи, і той, який будує MBDA Deutschland, і той, який планує Rheinmetall, будуть складальними, а це жодним чином не розв'язує проблеми "вузьких місць": двигунних систем, зокрема й двигунів корекції польоту, і головок наведення. Лише в липні цього року (27 липня) концерн L3Harris підписав із Міністерством війни та Lockheed Martin семирічний трансформаційний контракт, який дозволить йому "потроїти" нинішнє виробництво "низки двигунних виробів" для перехоплювачів, застосовуваних у комплексах Patriot. Очікується, що остаточний контракт буде укладено до кінця 2026 року, а потім розпочнеться будівництво другого заводу концерну у Флориді (перший, що випускає двигуни для PAC-3 MSE, розташований у Кемдені в штаті Арканзас). Як мовиться в офіційному повідомленні, "семирічна програма охоплює виробництво сучасного двоімпульсного твердопаливного ракетного двигуна PAC-3 MSE, двигунів керування положенням (ACM) та підсилювача ураження (Lethality Enhancer). Підсилювач ураження – це заряд вибухової речовини, який збільшує радіус ураження наземного варіанта PAC-3 щодо загроз, включно з крилатими ракетами". Другим виробником двигунних систем для ракет PAC має стати концерн Northrop Grumman, але й тут підписана на початку серпня угода має багаторічний (семирічний) характер, і важко очікувати, що виробництво запустять раніше за узгоджений графік. Українські експерти, які висловлюються про американську ліцензію на виробництво ракет для комплексів Patriot, теж звертають увагу на те, що "вузькі місця" у вигляді дефіциту систем наведення й двигунів швидко усунути буде важко. Масштаб виробництва головок наведення, за які відповідає концерн Boeing, теж не вражає: торік їх випустили 650, цього року виробництво зросте до 850 штук.
Єдину ліцензійну угоду на виробництво ракет для комплексів Patriot, яку довели до запуску виробництва, підписано між Mitsubishi Heavy Industries та американським концерном Lockheed Martin. За цією ліцензією японці виробляють, за оцінками ЗМІ, 30 ракет PAC-2 і PAC-3 MSE на рік, а у 2024 році на прохання адміністрації Байдена 10 із цих ракет продали американцям. Варто звернути увагу на те, що й угода, і японське законодавство виключають передачу цих систем третім країнам і резервують їхнє використання виключно за збройними силами Сполучених Штатів.
4. Становище Польщі
Польща вирішила придбати батареї Patriot у конфігурації з перехоплювачами SAM-3 (виробник Lockheed Martin). Контракт передбачає придбання 8 батарей цих комплексів. Дві вже прибули і несуть службу з охорони повітряного простору нашої країни. Варто при цьому пам'ятати, що від моменту підписання контракту (28 березня 2018 року) до перших стрільб із отриманої техніки (17 вересня 2025 року) минуло понад 5 років, причому в реаліях до війни Сполучених Штатів з Іраном, яка підірвала американські запаси. Прискорення наступних поставок у такій ситуації очікувати, мабуть, не варто. І ще кілька технічних деталей, які корисно тримати в голові, слухаючи дебати наших політиків, незмінно задоволених тим, що вони роблять. Одна батарея Patriot – це два вогневі підрозділи, у кожного 4 пускові установки, і вона "обслуговує" площу у 15 тис. кв. км. Не потрібен докторський ступінь із математики, щоб порахувати: маючи дві батареї, ми можемо прикрити менш ніж 1/10 площі нашої країни. А що з ефекторами, тобто з перехоплювачами? Представники уряду, та й опозиції, чиї люди ухвалювали в цій сфері рішення, не люблять хвалитися деталями, але зрештою журналістам вдалося встановити, що в першій фазі ми мали отримати 208 ракет для Patriot (припускаю, що отримали), у другій маємо отримати ще 600. Друга фаза програми "Вісла", у межах якої ми маємо отримати ще 6 батарей і 600 ракет, лише розпочалася, бо контракт із постачальниками підписано аж цього року. Інші ЗМІ повідомляють, що загалом ми отримаємо від американців у перспективі навіть 1000 перехоплювачів. Швидким цей процес у нинішніх реаліях не буде. Варто принагідно зауважити, що наш уряд і підпорядкована йому PGZ не надто поспішали з переговорами: Держдепартамент дав згоду на продаж 6 батарей Patriot (II етап "Вісли") разом із перехоплювачами, а контракти підписали більш ніж через 3 роки. Війна війною, а в нас свої процедури, можна сказати. Коли реалізація? Висловлю гіпотезу. У нинішній ситуації це може бути навіть 10 років.
Але для повноти картини, перший елемент якої в нас уже є: Польща з наявним потенціалом (ідеться лише про Patriot) може захищати щонайбільше 30 тис. кв. км своєї території і дати 25 залпів, звісно, якщо противник не битиме по нас. Скільки цілей можна ефективно знешкодити? Траплялися випадки, коли для знищення однієї цілі вистачало одного перехоплювача, але під час останньої війни з Іраном у державах Затоки на одну ціль витрачали 2, 3, 4 і навіть 5 ракет. Заведено вважати, що статистично за тривалого обстрілу треба закладати 3 ракети на ціль, а добре навчений розрахунок може показати "добрий результат", обходячись двома пострілами на знищення однієї цілі. Виходжу з того, що ми застосовуватимемо Patriot для знищення балістичних ракет противника (таких як "Іскандери" чи ракети Х-101), а не дронів. Виходжу й з того, що наші розрахунки Patriot – світовий top of the top, що схиляє мене прийняти тезу: нам знадобиться 2 перехоплювачі, щоб знешкодити 1 засіб повітряного нападу противника. І знову не потрібен докторат із математики, щоб порахувати: у нинішній ситуації, маючи те, що ми купили в американців, ми здатні за доброго сценарію збити 104 балістичні цілі противника. Питання передачі Україні ракет для Patriot я свідомо поки що оминаю, ним займуся пізніше. Аналітики української ініціативи "Око Гора" оцінюють, що в липні Росія випустила близько 126 балістичних ракет різних типів, зокрема "Іскандер-М", північнокорейські KN-23, а також зенітні ракети С-300/С-400, які окупанти використовують для ударів по наземних цілях. Для порівняння: у червні російська армія застосувала 96 балістичних ракет, у травні – 86, у квітні – 50, у березні – 39, у лютому – 116, у січні – 74. У середньому на місяць це 86 балістичних ракет, а отже, якби ми опинилися в становищі України, то з нашим потенціалом за сприятливих обставин змогли б протриматися місяць такого обстрілу. Зрозуміти в такій ситуації оптимізм голови уряду й міністра оборони важкувато: у них, як зазвичай, знайшлося для поляків заспокійливе повідомлення, цього разу після інциденту на Люблінщині. Важко й без роздратування слухати заяви опозиції, адже саме її представники затверджували такі плани закупівель і графіки поставок та тішилися багатошаровою системою оборони нашого повітряного простору, яка реалізується й досі.
Офіційні дані українського Міністерства оборони про масштаби російських ударів дещо інші. У липні росіяни випустили, за цими відомостями, 195 балістичних ракет різних типів по українських цілях, з яких 40 "не досягли цілей" (зійшли з курсу, відмовили системи наведення тощо), а українцям вдалося перехопити з цього числа 29. Варто також зауважити, що в липні росіяни випустили 265 крилатих ракет, з яких Україна перехопила 187. Якби, теоретично, Польща опинилася під таким обстрілом, як наш сусід, то з наявним потенціалом (Patriot) ми не протрималися б і місяця. Звісно, твердження, що Patriot – єдиний засіб боротьби з такою загрозою, було б великим спрощенням.
Варто зауважити, що нещодавно українська розвідка повідомила про розміщення корейських (з Північної Кореї) ракетних батарей із системами "Хвасон-11А" і "Хвасон-11Б". Це конструкції-близнюки російських "Іскандерів". Представник української воєнної розвідки (ГУР) Андрій Черняк сказав, що може йтися про 120 ракет і 6 пускових установок. Північнокорейські запаси балістичних ракет не безмежні, а Кім думає про війну з Південною Кореєю, але це не скасовує того, що дедалі глибша військова співпраця між Москвою і Пхеньяном (у вересні чергова зустріч "на найвищому рівні" Путіна й Кіма) та прискорення північнокорейської ракетної програми велять нам ставитися до цієї інформації серйозно. Дедалі реальнішим стає сценарій "поставок" із Північної Кореї до Росії, що очевидним чином збільшує потенціал нашого можливого противника. А Іран? У 2022 році генерал Кеннет Маккензі оцінював іранський арсенал у 3 тис. балістичних ракет різних типів, причому цей підрахунок не враховував мобільних наземних платформ. Зараз ізраїльські експерти оцінюють, що в Тегерана близько 600 пускових установок і 1,5 тис. балістичних ракет, але помічено й те, що ця країна активно взялася відбудовувати свій потенціал. Перед нами класична схема проксі: за останніми даними, зусилля Тегерана значною мірою підтримують Росія і передусім Китай.
Навіть якщо виключити пряму участь Північної Кореї та Ірану в ракетній війні проти України, а потім, можливо, і проти країн НАТО, треба пам'ятати, що обидві ці держави відіграють щодо Заходу ту саму роль, що Київ щодо Росії: вони сковують наші сили, змушуючи працювати на кількох стратегічних напрямках і розпорошувати ресурси, зокрема системи оборони повітряного простору.
5. Висновки
Наведімо кілька висновків:
A. Україна за короткий час не отримає істотно більшої кількості перехоплювачів для комплексів Patriot.
B. Сполучені Штати зараз не в змозі покрити потребу в перехоплювачах через "вузькі місця" й невеликі замовлення в минулому. Нарощування виробничого потенціалу дасть обмежені результати у 2030 році, а це з нашого погляду вже надто далекий термін.
C. Американці змушені розставляти пріоритети в поставках, змінюючи черговість та обсяги, реальні й затримки.
D. Заяви про "збільшені поставки в разі нападу Росії" на Польщу малодостовірні і до того ж не розв'язують основної проблеми – послаблення неядерного стримування. Це означає, що польські політичні еліти не помітили, як через війну в Ірані та запізнілі плани розвитку виробничих потужностей різко погіршилася ситуація з імовірністю поставок американських ракет для комплексів Patriot. Мало того що загрозу не сприйняли серйозно, так ще й практично не розпочали жодної дискусії про кроки зі створення альтернативного, доповнювального рішення, тішачи себе думкою, що ми купуємо "найкращі у світі" системи. Це не підлягає сумніву, але військовий потенціал визначає їхня доступність, а не факт укладення контрактів. Враховувати треба й зростання спроможностей росіян: і у виробництві, і в отриманні балістичних ракет від стратегічних партнерів. Останніми тижнями співвідношення сил між Польщею і Російською Федерацією стрімко погіршується, і на цьому тлі казенний оптимізм влади та опозиції має непокоїти тим більше.
E. Росіяни швидко нарощують власне виробництво балістичних ракет, можуть розраховувати і на обмежені поставки з Північної Кореї, і на більші, хоч і важкі для оцінювання, поставки з Ірану.
F. Опора Польщі виключно на американські Patriot у боротьбі із загрозою у вигляді балістичних ракет противника видається політикою ризикованою і побудованою на видаванні бажаного за дійсне.
G. Вимога моменту – продумати альтернативні стратегії: і створення власних спроможностей, і державну стратегію, яка в нинішній ситуації має враховувати також здобуття стримувальних спроможностей, зокрема здатності завдати ракетного удару у відповідь на велику глибину.
