Генерал-лейтенант Бен Годжес командував сухопутними військами США в Європі з 2014 до 2018 року, а всі наступні роки доводить, що Захід розгадує Росію надто повільно. Дрон, який не спрацював у Лейпцигу зовсім поряд з "Антоновим", завантаженим боєприпасами для України, був актом війни, хоч би яким словом Європа його позначила. У розмові з Джонатаном Фінком із Silicon Curtain Годжес оцінює ймовірність російського сліду в таких історіях десь у дев'яносто п'ять відсотків. Він також пояснює, чому раптове зниження статусу Сеула у Вашингтоні має занепокоїти кожну європейську столицю і чому збити дрон у небі не змінює геть нічого.
Трамп, Кім Чен Ин і союзник нового ґатунку
Джонатан Фінк: Візьму одразу бика за роги, бо сьогодні вранці цим будуть забиті всі наші стрічки новин: президент Трамп розсипається в компліментах своєму дорогому другові Кім Чен Ину. Схоже, він щойно перевів Південну Корею в розряд союзників із непевним статусом. Чи він уже цілком віддав її левам на поталу?
Бен Годжес: Це дивний поворот, принаймні я ніколи не уявляв, що таке може статися. Гадаю, найближчими днями ми дізнаємося більше про те, що це спричинило. Заступникові міністра оборони з питань політики Елбриджу Колбі доведеться переглянути всі свої слова про Китай як головну загрозу і про те, що нам потрібні союзники в регіоні. А тут президент фактично сказав, що один із наших найнадійніших союзників, можливо, належить до якоїсь іншої категорії. Відверто кажучи, це збиває з пантелику.
Сьогодні я почув від людини, яка спілкувалася з колишнім посадовцем першої адміністрації Трампа: Трамп повертався до цього постійно, ще за першої каденції. Тоді поруч були люди, здатні заперечити й сказати: ні, у цьому немає сенсу, ми цього робити не будемо. Зараз немає нікого, у кого стало б і вміння, і сміливості, і ваги сказати президентові ні. Поганий знак.
Китайці напевно вже відкорковують шампанське.
США до того ж розраховували на допомогу Південної Кореї в суднобудуванні. Ми шукаємо, де ще нарощувати суднобудівні потужності, і, гадаю, ця співпраця теж постраждає.
Північнокорейські солдати на європейській землі
Джонатан Фінк: Північна Корея вже дала Росії війська, щоб та відбила Курськ. Боєприпаси вона постачає у величезних обсягах, за моєю оцінкою, щонайпізніше з 2024 року, і до половини російських конвенційних запасів снарядів сьогодні виходить із північнокорейських заводів. Ходять чутки, що в бої можуть кинути ще до п'ятдесяти тисяч північнокорейських військових і що воювати вони почнуть на території Європи, бо Україна – це Європа. Кілька десятиліть тому від самої думки про вторгнення Північної Кореї в Європу забили б на сполох.
Тобто Трамп тут – велика проблема, але є і ширша: ми не визнаємо цієї реальності. І далі гірше. Якщо Південну Корею фактично лишити напризволяще, якщо Сеул відмовиться давати відсіч Пхеньяну і відмовиться допомагати Україні, який висновок має зробити Європа? Що коли можна відмахнутися від такого давнього союзника, то від Європи цілком можуть відмахнутися так само легко, одним дописом у соцмережі.
Бен Годжес: Дедалі більше європейських лідерів нарешті доходять висновку, що за цієї адміністрації Сполучені Штати не такі надійні, як були десятиліттями. Тримати в Європі триста тисяч військових нам більше не потрібно. Такої потреби немає. Але переконання, що США завжди боронитимуть свої інтереси в Європі, було однією з підвалин тутешньої стабільності та безпеки. Тепер незрозуміло, у чому президент узагалі бачить наші інтереси в Європі. А якщо це під питанням і якщо зважити, наскільки він в усьому діє за логікою угоди, європейські лідери, як на мене, мають робити все можливе, щоб бути готовими захищатися без вагомої американської участі. Не віриться, що я це взагалі кажу.
Ресурс для оборони є, питання в рішучості
Бен Годжес: І все ж ми маємо величезні інтереси у стабільності та безпеці Європи. Європа – наш найбільший торговельний партнер і найбільший ринок. Від неї залежить обмін розвідданими, тут стоять наші бази. Подивіться, як зараз надривається флот на Близькому Сході, бо ми втратили частину баз. Уявляєте, що було б, якби ми не мали Рамштайна, чи Криту, чи Морона в Іспанії? Усі ці місця для нас надзвичайно важливі, а президент і його міністр оборони пан Гегсет, схоже, цього не цінують і цим не переймаються.
Тож Європа має бути готовою. І вона здатна захиститися від Росії.
Складіть докупи всі економіки, багатства, технології, населення, промисловість – поряд із цим усе, що спроможна виставити Росія, просто губиться. Бракує відчуття, що зволікати не можна, і політичної волі.
Джонатан Фінк: Ми не готові назвати російську агресію тим, чим вона є. Ми не готові відповідно озброїтися, дати відсіч і справді змушувати Росію платити щоразу, коли вона витворяє щось таке. На вихідних на французькому телеканалі був коментатор, прізвища якого я не записав, і сказав він приблизно ось що: щоразу, коли ми бодай підозрюємо Росію в чомусь такому, треба боляче бити по її інтересах, кожного разу без винятку. Ми цього не робимо.
Німеччина досі хоче доказів, які витримають суд
Джонатан Фінк: Ви згадали поза ефіром теракт у Лейпцигу, а це був саме теракт. Вибухівка військового класу на дроні, вочевидь спроба знищити транзитний літак в одному з найважливіших цивільних і військових транспортних вузлів Європи. Це вже точно не гібридна війна. Це пряма військова загроза Європі, а ми в головах досі не можемо це кваліфікувати, побачити в агресії агресію.
Бен Годжес: Ви маєте рацію. Ця подія в Лейпцигу тут, у Німеччині, неабияк обговорюється. Буквально минулого тижня я був на німецькому телевізійному ток-шоу, і це була одна з головних тем, і там досі є хороші, доброзичливі, розумні, освічені люди, які не наважуються це назвати, які кажуть: ну, ми ж достеменно не знаємо, що це була Росія. Схильність така: поводитися з кожним таким випадком як із місцем злочину, де треба мати бездоганні докази, щоб це підтвердити, а потім колись піти з ними до суду.
З імовірністю десь дев'яносто п'ять відсотків усе це робиться на замовлення Росії, під її керівництвом або за її гроші, навіть якщо за пультом не стоїть російський солдат, який розмахує російським прапором. Ми це знаємо.
Тобто рівно те, що сказав той ваш француз. Ми маємо зрозуміти, як змусити Росію відповідати за все це: за дрони, що порушують повітряний простір, – до речі, ще один щойно збили над Румунією, здається, вчора, – за судна тіньового флоту, які незаконно ходять Балтикою і Чорним морем, за диверсії, за дезінформацію. Доки Росія не відчує наслідків, цього буде тільки більше. І, гадаю, саме так ми зрештою втягнемося у звичнішу гарячу війну, бо росіяни бачать, що в нас досі повний розгардіяш.
Точаться великі суперечки про те, хто має юрисдикцію над дронами в небі над аеропортом. Що з цим робити? І ми займаємося цим усім замість того, щоб чітко сказати: ці вторгнення дронів – порушення суверенітету, це загрози, і на них треба відповідати. Є чимало інструментів і технологій, які можна пустити в хід. А тоді хтось запитує: ну а як ми дізнаємося, звідки прилетів дрон? Якщо ми вміємо з точністю до секунди вирахувати, коли станеться сонячне затемнення, або побачити метеор за мільйон світлових років, який пройде не далі як за мільйон миль від Землі, то ми вже точно спроможні простежити шлях дрона назад і потім щось із цим зробити.
Джонатан Фінк: Уся різниця тут між доказом, придатним для суду, і розвідувальними даними: ми ставимося до цього як до належної судової процедури, а не як до питання національної розвідки.
Москва читає нашу тишу як дозвіл
Джонатан Фінк: Я хотів запитати вас, чи нападе Росія на Європу, а тоді відкинувся на спинку крісла й подумав: та ні, питання поставлене не так. Росія нападає на Європу. Вона вже атакує гібридними методами й диверсіями, причому масово. Тільки за останні шість тижнів я зафіксував шість непояснених інцидентів, серед них завод боєприпасів в Італії, який просто взяв і вибухнув, суто випадково, і який до того ж постачає Україну. То як, на вашу думку, ми вже під масштабною атакою?
Бен Годжес: Росія абсолютно точно воює з нами, хочемо ми в це вірити чи ні. Хай навіть на Бремергафен, Роттердам, Антверпен чи якийсь інший порт не обов'язково летять "Іскандери", факт у тому, що Росія застосовує проти нас чимало інструментів війни. І вона бачить, що ми не знаємо, як на це відповідати. Більшість політичних лідерів і багато людей вам скажуть: ой, ми ж не хочемо провокувати росіян.
Як на мене, росіян провокує слабкість, брак реакції. Саме це штовхає їх робити ще більше.
Якщо ми змінимо рамку питання з "чи нападе Росія" на запропоновану вами – що Росія вже воює з нами, – то наші політичні лідери зможуть пояснити це своїм громадянам і переконати їх: узятися за це зараз – це спосіб не допустити конвенційної війни із сотнями тисяч військових і руйнуванням нових європейських міст. Це найкращий шлях. Але потрібна політична мужність.
Ми в Німеччині навіть не можемо зрозуміти, як до цього підступитися. Точиться велика дискусія, закривати чи не закривати Російський дім у Берліні, один із цих так званих культурних центрів, і почасти через те, що бояться: росіяни у відповідь закриють Гете-інститути в Росії. Ну то й що? Хай закривають. Такі речі легко замінити.
Європейські міста й десятки тисяч життів так легко не заміниш.
Раджу вашим слухачам почитати Алекс Фінлі на її Substack. Вона нещодавно написала саме про цю проблему, і це варте уваги.
Джонатан Фінк: Мені здається, ці звичні сценарії затуманюють нам голову. Усі чекають на повномасштабне вторгнення, і навіть у середовищі аналітиків без кінця повторюють так званий нарвський сценарій [стандартна воєнна гра, у якій Росія захоплює естонське прикордонне місто, щоб перевірити на міцність статтю 5]. Ми відкидаємо несподівані підступні ходи й ризиковані сюрпризи, відкидаємо сценарій, про який говорить мій друг Боб Сілі й про який я говорю на цьому каналі вже років зо два: гібридна війна у великому масштабі значно ймовірніша. Нам доведеться подолати цю проблему з класифікацією, і то аж до моменту, коли дрони врізатимуться в європейські аеропорти й логістичні вузли, коли лунатимуть справжні вибухи, ніхто не братиме на себе відповідальність, а ми всі гасатимемо, мов ошпарені, хоча насправді вже воюємо. І якщо в цю мить НАТО як структура не діятиме рішуче й недвозначно, це майже вб'є будь-яку віру в інститути безпеки. Головні цілі Путіна – знищити НАТО, знищити ЄС, знищити глобальну гегемонію США і, звісно, поглинути Україну. Європейський гібридний Перл-Гарбор працює на кожну з них.
Бен Годжес: На вихідних було кілька цитат Лаврова, у яких він зробив усе, крім того, щоб сказати: так, звісно, той дрон у Лейпцигу наш. Він говорив, що вони знищать усе, що підтримує Україну в цій війні. Це слова Лаврова. А дрон, який не спрацював у Лейпцигу, був зовсім поряд з одним із тих величезних велетенських "Антонових", завантаженим боєприпасами для України.
Альянс має свою роль: він – рамка й майданчик для обговорення того, як ми відповідаємо. Але відповідати все одно мусять держави. Вони мають захищати свій повітряний простір. Це не може бути тільки НАТО. Відповідь має бути національною. Не так уже й важко порахувати економічний ефект від кожного дня, коли через дрони над головою зачинений аеропорт Франкфурта чи аеропорт Копенгагена, коли зупиняється порт Констанца. Скільки мільйонів євро, крон чи фунтів на цьому втрачено? Не певен, що люди складають два і два. Це не якийсь бовдур у парку, який ганяє свій маленький квадрокоптер і розважається. Це зловмисний намір Росії, і зупинити це – обов'язок наших лідерів, до того ж пріоритетний.
Шлях дрона можна простежити до руки, яка підняла його в повітря
Бен Годжес: Частина боротьби з тероризмом і повстанськими рухами – це вибудовування шаблону життя [розвідувальна рутина: хто, куди й коли пересувається, доки не проступить аномалія], спроба зрозуміти, де сидять погані хлопці, бо погані хлопці не вийдуть на майдан із прапором і не скажуть: агов, це я поганий хлопець. Технології сьогодні є. Треба лише вміти звести їх докупи й підключити відповідний ШІ, щоб пришвидшити аналіз. Можна простежити, звідки прилетів дрон, і побачити, чи він вийшов із глибини Росії. Навряд. Найпевніше, він злетів із палуби судна тіньового флоту – ми знаємо, що таке вже бувало, – або його запускають з якогось поля за містом.
Ви починаєте виявляти ці місця, а потім якось спрямовуєте туди правоохоронців або військових, щоб почати шукати лучника.
Збити дрон – це чудово, тільки жодної проблеми це не розв'язує. Треба знайти того клятого лучника, який запустив цю штуку, прибрати його і вийти на його мережу.
А далі, звісно, треба владнати питання юрисдикції. Це справа поліції? Це міністерство внутрішніх справ? Це міністерство оборони? У мене немає відчуття, що це десь відбувається.
Україна входить у зиму без засобів перехоплення
Джонатан Фінк: Прибрати лучника – ключове завдання і в Україні. Зима вже близько, а в України, схоже, немає засобів перехоплення, яких вона потребує, щоб захистити своїх громадян і критичну інфраструктуру. Це, безумовно, провал США, але, як на мене, і європейський провал теж, бо так, PAC-3 не дають, але ж і Taurus чи Tomahawk ми не даємо, як і інші класи боєприпасів, здатні прибрати лучників біля джерела – шахти й пускові майданчики цього російського штурму української території.
Бен Годжес: Як американця мене дуже засмучує й розчаровує те, що ми так і не передали Україні таких спроможностей, адже це в наших інтересах. Ми не зробили цього навіть за адміністрації Байдена, яка дуже добре вміла консолідувати підтримку України. Тоді ми справді давали багато, але це завжди сковувала відсутність бажання допомогти Україні саме перемогти, тож ми так і не передали стільки, щоб це стало вирішальним. Тепер маємо адміністрацію Трампа, у якій віцепрезидент Венс каже, що одним із їхніх найбільших досягнень було припинення допомоги Україні. Це не зміниться.
Трамп манив українців, бо бачить, як украй їм потрібен Patriot. До речі, його обіцянка дозволити їм випускати Patriot за ліцензією стала для промисловості цілковитою несподіванкою. У галузі дізналися про це тоді ж, коли президент сказав це в Анкарі. Адміністрація манила українців рівно настільки, щоб мати важіль впливу на Україну, бо Україні конче потрібні засоби перехоплення. Саме тому вони погодилися припинити удари по тих танкерах із казахською нафтою поблизу Новоросійська. Венс попросив: агов, будь ласка, не бийте по цих штуках, це американські компанії. Для мене це неймовірно. Але хай там як, ми маємо те, що маємо.
Соромно ще й те, що Patriot з'явився на озброєнні армії ще у 1980-х. Сама ракета-перехоплювач, звісно, пройшла через кілька поколінь, але це не якась нова неймовірна технологія, яку більше ніхто у світі не подужає. Те, що європейського аналога для перехоплювача Patriot не існує, – справжня ганьба для всіх нас. Є вдосталь високоточних засобів великої дальності, якими можна бити по заводах, звідки запускають російську далекобійну зброю.
Прогнозую, що українці не сидітимуть склавши руки й не чекатимуть, доки північнокорейські ракети полетять на українські міста. Вони й північнокорейським ракетним розрахункам влаштують нестерпне життя, і радше раніше, ніж пізніше.
Джонатан Фінк: Ви кажете це стримано, а насправді це цілковите моральне неподобство. Це бійня, якій дозволяють тривати з найогиднішої причини – щоб уберегти маржу нафтових компаній, і давайте казати про це прямо.
У Тихому океані немає авіаносця, і Пекін рахує
Джонатан Фінк: Не лише Україну кинули випливати самотужки – з власною волею й власною технікою. Тайвань, схоже, у такому самому становищі. Китаю цілком вигідно тримати ці війни на повільному вогні, чи то іранську, чи то українську, цілком вигідно постачати обидві сторони, підкидаючи перевагу то тут, то там, а на виході маємо світ на межі катастрофи. Чи може це бути китайською стратегією? Що більше хаосу, що більше вичерпуються засоби перехоплення й американські спроможності, то гарантованіше їхнє майбутнє вторгнення на Тайвань і його окупація.
Бен Годжес: Я не знаю, про що говорили президент і голова КНР Сі Цзіньпін, коли президент був у Пекіні кілька місяців тому. Але я певен, що ця адміністрація не була б готова воювати за Тайвань. Можливо, це передали прямо чи опосередковано, не знаю, яким чином, але в мене немає враження, що ця адміністрація пішла б на війну за Тайвань.
А вчора ми побачили оголошення, що єдиний авіаносець у Тихому океані перекидають на Близький Схід через цю катастрофічну війну, яку ми ведемо з Іраном, і що наш флот украй перенапружений. Якщо це повідомлення точне, то за кілька днів у західній частині Тихого океану авіаносця в нас не буде.
Оце сигнал китайцям, що ми не готові або що в нас немає ресурсів упоратися з китайським ударом по Тайваню.
Певен, що хтось в аналітичних структурах китайської армії веде лік, скільки випущено Patriot, скільки випущено Tomahawk, скільки випущено іншої високоточної зброї, бо ми на їхньому місці робили б саме це. Вони непогано відчувають, що в нас іще може лишатися в засіках.
Китай бачить дедалі більше можливостей. Згадайте листопад минулого року, стратегію національної безпеки й те, як президент фактично поділив світ на сфери впливу. Він сказав: Європо, ви самі по собі. Китай він до пуття не назвав. У мене склалося враження, що це було радше так: тільки не лізьте до нас, поки в нас є свобода судноплавства й доступ до мінералів. Майже як: робіть там, що хочете. Тепер він – великий друзяка Північної Кореї, тож Південній Кореї не пощастило. Він виводить авіаносець із Тихого океану, той самий авіаносець. І він завагався щодо пакета озброєнь для Тайваню. Я не бачу багато доброго в цих інших регіонах. А з Україною посил по суті той самий: ви, схоже, доволі вправні із засобами перехоплення, але насправді ви самі по собі.
Зсередини ті навчання НАТО мали свою логіку
Джонатан Фінк: Ми вже давно наголошуємо, що в України є те, чого гостро бракує США і всьому західному альянсу, – технології перехоплення. Україна зараз шукає відповідь на так звані реактивні "Шахеди", версії з реактивним двигуном, і вважається, що більшість "Гераней", які випускає Росія, будуть саме такими швидкісними. Наявні засоби перехоплення з ними не впораються. А потім маємо ще одні навчання НАТО, ще одну масштабну й принизливу поразку традиційної натовської техніки й тактики: українські підрозділи БпЛА, навіть не елітні, а найзвичайніші, зносять їх з поля. Знищену техніку довелося магічним чином оживляти й повертати в навчання, просто щоб вони тривали далі й не звелися до п'ятихвилинного приниження. Не хочу згущувати фарби, але чи засвоюються ці уроки? Бо доказів у нас уже вдосталь: традиційний спосіб дій у добу дронів просто нежиттєздатний.
Бен Годжес: Дозвольте трохи інакший погляд саме на ці навчання, бо заголовків вони зібрали чимало: ну от знову, ще одні навчання, де українці розносять натовців. Немає сумніву, що Україна на роки випереджає всіх інших, і ми всі трохи забарилися на старті, перш ніж сказати собі: краще нам цього навчитися.
Отже, що сталося цього разу? У нас є навчальний центр у Гоенфельсі в Німеччині, так само як Національний навчальний центр у каліфорнійській пустелі й ще один у Форт-Полку в Луїзіані. Це дуже дорогі центри з величезними вкладеннями: ми витрачаємо купу грошей, щоб оснастити поле бою датчиками, тож видно й чути все. Там є так звані спостерігачі-контролери, інструктори на кожному рівні, які стежать за підрозділами. І є сили противника. OPFOR, умовний противник, стоїть там постійно. Це завжди найкращий батальйон в армії, бо вони проходять такі ротації щомісяця. Щоразу на навчання приїжджає інший армійський підрозділ, а OPFOR на місці завжди, тож вони тренуються, вони навчені, вони знають місцевість, і всі їх ненавидять, бо кожен хоче перемогти OPFOR. Таке навчальне середовище ми створюємо, і воно найкраще у світі.
Цього разу маємо бронетанкову бригаду зі Штатів, із Форт-Гуда в Техасі, яка приїхала в Європу на шість чи дев'ять місяців, і вона заходить у те, що ми називаємо "коробкою", на свою дванадцяти- чи чотирнадцятиденну ротацію. З нею сталося те саме, що ставалося з кожним підрозділом, який заходив у "коробку", ще задовго до України й до дронів. Ти заходиш, і перші кілька днів тебе розносять, бо ніхто не готовий діяти на такому рівні інтенсивності. У OPFOR є радіоелектронна боротьба, є дрони, є все це. А цього разу до OPFOR інтегрували ще й український підрозділ.
Ви запитаєте: а чому американський підрозділ не був на вищому рівні? До речі, дронів у них були сотні. Річ не в тім, що бракувало технологій. Просто вони ще жодного разу не побували в середовищі, де можна навчитися ефективно їх застосовувати, і саме для цього ми й тримаємо навчальний центр.
Пам'ятаю, як я був командиром батальйону: ми приїхали в навчальний центр, і першого тижня нас там рознесли вщент. Але з кожним днем стає краще, якщо ти добра професійна організація, яка вміє вчитися, і під кінець навчань ти вже сильніший.
Я нічого не виправдовую. Уже чую, як частина ваших слухачів каже: оце крутій. Я просто додаю сюди трохи реальності. Навчання існують не просто так. Це не показові виступи, це навчання, де ти вчишся, як це робити. Тобто армія США й інші намагаються робити рівно те, за що ви нас картаєте. Вони витрачають мільйони доларів, щоб бригади навчилися це робити, і ми ж самі й заплатили б за приїзд українців на ці навчання. Критика заслужена, але я хотів би, щоб вона стояла в правильному контексті.
Джонатан Фінк: Частину цих навчань, наважуся сказати, подавали під певним кутом навмисне, а може, і виставляли катастрофічнішими, бо є потреба підштовхнути наше політичне керівництво, налякати його так, щоб воно нарешті повело за собою. Не знаю, чи так було цього разу, але мені казали, що попередні навчання НАТО будували так, щоб створити медійне тло й натиснути на наше керівництво.
Бен Годжес: Про це нічого не знаю. Вистачає й самої реальності того, що ми робили раніше. Великі багатонаціональні навчання, коли ти їдеш через усю Європу чи аж у Скандинавію, доводиться планувати за рік наперед, щоб отримати дозволи на пересування, тож вони й справді доволі розписані заздалегідь. А в навчальному центрі це повноцінне протистояння сил проти сил: противник мислить і за сценарієм не діє. Схибив – тебе розчавили. Не спланував логістику як слід – лишився без пального. І коли підрозділ уже повністю розкатали, то так, його повертають до життя, щоб він міг тренуватися далі. Немає сенсу зупиняти двотижневі навчання через те, що на п'ятий день усі мертві. Тоді ти вже не матимеш нагоди перевчитися й стати кращим.
Виробничу гонку автократії вже виграють
Джонатан Фінк: Ми бачили дисбаланс із засобами перехоплення у війні проти Ірану, де їх спалили у величезних кількостях. Але є те, про що, можливо, не говорять: авторитарний світ у рази переганяє арсенал демократії у виробництві, надто коли йдеться про ракети проти засобів перехоплення. Іран, Північна Корея, Китай, Росія. І саме Північна Корея постачає Росії ці наступальні боєприпаси. Чи має нас неабияк лякати те, що демократія та її арсенал аж ніяк не готові до того, що може прийти, а може, вже й прийшло?
Бен Годжес: Так, тривожитися варто. Але тут ідеться про політичну волю й пріоритети. Президент говорить про повернення до парових катапульт на авіаносцях. Це були б мільярди доларів, викинуті на те, щоб розібрати те, що вже маємо. А далі він говорить, чому надбудова на нових авіаносцях позаду, і хоче пересунути її знову вперед. Що за безглузде мислення. Це коштуватиме мільярди доларів, і сподіваюся, у флоті та в Конгресі стане сміливості сказати: ні, пане президенте, ми цього робити не будемо, бо бла-бла-бла. Це викинуті гроші, які мали б піти на інше.
Ця адміністрація, а до речі, і попередня теж, так і не подала промисловості правильного сигналу (а сигнал – це гроші), який казав би: мені потрібно, щоб ви потроїли випуск. І йдеться тут не про молотки й цвяхи. Це речі з дуже складними ланцюгами постачання, а робочу силу не витягнеш просто з черги на біржі праці. Це люди, які мусять уміти працювати з такими технологіями.
Джонатан Фінк: Війну на виснаження розберемо в наступній розмові, бо, гадаю, саме вона задасть тон зимі. Зима буде страшна, і Україна не конче може покластися на своїх союзників.
Читайте також:
Що почнеться в Путіна, коли Крим повернеться Україні
Яку теорію перемоги над Путіним знайшла Україна
Як ініціатива на фронті перейшла від Росії
