У випуску подкасту Geopolitical Futures Talking Geopolitics від 4 вересня 2026 року ведучий Крістіан Сміт розмовляє з головою та засновником компанії Джорджем Фрідманом. Інтерв'ю записали 2 вересня. Головні теми – поїздка директора ЦРУ до Москви, ризик російського нападу на Європу, війна в Україні, диверсії, які приписують Росії, Іран і логіка ядерного стримування.
Навіщо директор ЦРУ їздив до Москви
Крістіан Сміт: Директор ЦРУ Джон Реткліфф прибув до Москви на незаплановану зустріч у Кремлі, а його візит широко висвітлювали. Як ви гадаєте, навіщо він поїхав?
Джордж Фрідман: Очевидно, він хотів надіслати певний сигнал. Одна з можливих цілей полягала в тому, щоб попередити: якщо Росія нападе на Європу, Сполучені Штати втрутяться. У країнах Балтії є американські військові, тож вторгнення призвело б до зіткнення з військами США, які можна посилити.
Інша версія пов'язана з чутками, нібито російські спецслужби дедалі ворожіше ставляться до Володимира Путіна через те, як він веде війну та не бажає її завершувати. Згодом з'явилося повідомлення, що Росія допомагає Ірану будувати підприємство для виробництва надзвукових ракет. Можливо, обговорювали й це.
Насправді ніхто достеменно не знає, навіщо вони зустрічалися. Відомо інше: після переговорів Дональд Трамп запросив міністра фінансів Росії на саміт G20. Це розлютило європейців і явно потішило росіян. Припускаю, запрошення було частиною переговорного процесу.
По суті, зустріч стала прямим протистоянням між США та Росією. Вашингтон давав зрозуміти, що не терпітиме поширення конфлікту на Європу чи небезпечного кроку за участю Ірану. Поки що видимих результатів майже немає. Нападу на Європу не сталося, а російський міністр фінансів відвідав G20 як гість Трампа.
Крістіан Сміт: Ми точно знаємо, що Реткліфф хотів публічності. Візит навмисно зробили помітним. Для чого?
Джордж Фрідман: Він хотів показати американському суспільству, що США протистоять Росії, та повідомити європейцям: саме цим Вашингтон зараз і займається. Крім того, він хотів, щоб російська громадськість теж знала про зустріч.
Я не знаю, що там прозвучало. Припускаю, розмова була дуже люб'язною, а погрози з обох боків залишилися лише неявними. Але в одному сенсі візит спрацював: він струснув усю систему. Усі почали з'ясовувати, що мають намір робити Сполучені Штати. Що передбачуваніша держава у своїх діях, то менш ефективною вона може бути. Зустріч створила невизначеність і змусила Росію замислитися, як їй доведеться реагувати.
Іноді для переговорів потрібно саме це. Високопосадовці США та Радянського Союзу чи Росії зустрічаються не вперше. Для ворожих держав такі контакти нормальні – і на високому, і на нижчому рівні.
Чи може Росія напасти на країни Балтії
Крістіан Сміт: Лунають припущення, що Путін може розширити війну в Україні або випробувати НАТО, напавши на одну з країн Балтії. Чи хотів би він це зробити й чи наважився б?
Джордж Фрідман: Не думаю, що він наважиться. У країнах Балтії на ротаційній основі перебувають американські військові. Будь-який напад із великою ймовірністю призведе до жертв серед американців. Трамп, можливо, не хоче вступати у війну, але настрої у США докорінно зміняться, якщо російські війська вб'ють американських солдатів. Росіяни це знають.
Крім того, у Польщі перебувають близько 10 тисяч американських військовослужбовців, а загалом у європейських країнах НАТО – приблизно 80 тисяч. Уявлення, ніби США просто покинули Європу, не узгоджується з такою присутністю. Росія не ставитиметься до неї легковажно.
Крістіан Сміт: Німеччина прямо звинуватила Росію у причетності до інциденту з дроном із вибухівкою, знайденим в аеропорту Лейпцига. Ви вважаєте, що з атрибуцією не все так однозначно?
Джордж Фрідман: Причетність Росії, безумовно, можлива й навіть дуже ймовірна. Проте все одно треба запитати: навіщо Москві розпалювати конфлікт із Європою, якщо майже п'ять років вона зазнає таких серйозних труднощів в Україні? Увійти до країн Балтії й водночас убити американських військових було б надзвичайно небезпечно. До того ж втрутитися можуть європейські армії.
Я не бачу стратегічного інтересу Росії в розширенні війни, хоча її причетність до інциденту не можна відкидати. Можливо, Москва вважає, що європейців можна залякати, адже вони дали Україні майже все, крім власних військ. Тоді дрон, який приписують Росії, міг бути частиною такої кампанії залякування. Але навіщо ризикувати втручанням європейських сил, особливо польської армії, коли Росія й без того насилу воює в Україні? Я не бачу тут логіки, хоча вона може існувати.
Путін опинився у вкрай небезпечному становищі. Він веде цю війну чотири з половиною роки й навіть не наблизився до своєї мети – окупації України. Він не хоче завершувати війну, бо її закінчення означало б поразку. Водночас у Росії обговорювали черговий великий набір військових, а потім заперечували існування такого плану. Перед нами російський лідер під величезним тиском, знервовані європейські уряди та Сполучені Штати, які намагаються заспокоїти ситуацію. Для Дональда Трампа це незвична роль.
Американські військові та проблема російської логістики
Крістіан Сміт: Що на практиці станеться, якщо Росія нападе на країни Балтії? Присутність американських військових автоматично втягне США в конфлікт чи президент може запропонувати російським силам просто їх обійти?
Джордж Фрідман: Литва, Латвія та Естонія – невеликі держави. Де б не розміщувалися американські військові, вони опиняться в зоні бойових дій. Напад, найімовірніше, розпочнеться з повітря, а з висоти кількох тисяч футів пілот не зможе надійно розпізнати американську форму. Імовірність загибелі американців буде високою.
Росія також має серйозні логістичні проблеми. Логістика – основа наступальної війни: війська, що просуваються, потрібно постачати, водночас передбачаючи їхній подальший рух. В Україні Росія продемонструвала слабку сухопутну логістику. Щоб напасти ще далі на захід, Москва мала б вірити, що її можливості значно більші, ніж показують результати її дій.
Якщо росіяни почнуть убивати американців, Трамп опиниться під величезним тиском і муситиме відповісти. У Москві це розуміють. Можливо, Росія хоче змусити Європу нервувати, але що тоді зробить сама Європа – нападе, оголосить мобілізацію чи вдасться до чогось іншого? Уся ця історія не складається в цілісну картину.
Я також чув чутки, що ФСБ і СЗР обурені війною, у якій немає перемоги, та масштабом втрат, а тому між спецслужбами й Путіним виникла напруга. Це лише чутки, а їхня цінність може бути близькою до нуля. За однією з версій, Реткліфф знав погляди керівників спецслужб і хотів поговорити саме з ними. Сценарій малоймовірний, але можливий.
Вторгнення в Європу важко уявити й з іншої причини: не досягнувши своїх цілей в Україні, Росія мусила б рухатися через Білорусь, щоб дістатися значної частини цього регіону.
Економічна пропозиція Трампа Росії
Крістіан Сміт: Міністра фінансів Росії вперше від початку війни в Україні запросили на G20. Це був радше сигнал, ніж тверда обіцянка Вашингтона?
Джордж Фрідман: Це був конкретний крок, пов'язаний із початковою пропозицією Трампа. Він публічно казав: якщо Росія завершить війну, Сполучені Штати будуть готові інвестувати в неї. У Росії дешева земля та багато корисних копалин. Путін не прийняв пропозицію, але вона залишилася чинною.
Думаю, Реткліфф міг повторити цю базову ідею керівникам спецслужб. Запрошення російського міністра фінансів, найкраще підготовленого до обговорення такого питання, підсилило сигнал. Можливо, Трамп не попередив європейців, і вони були вкрай невдоволені. Але логіка сягає початку його президентства та перших переговорів: саме так він уявляв завершення війни.
Росія перебуває у дуже скрутному фінансовому становищі, тому пропозиція може мати значення. Водночас вона, можливо, допомагає Ірану виробляти озброєння. Ці дві теми не суперечать одна одній. Американський сигнал міг звучати так: завершіть війну – й економічна співпраця стане можливою, але не продовжуйте іранський проєкт.
Крістіан Сміт: Іноді нинішня політична ситуація начебто повністю змінюється за тиждень, а потім повертається до початкової точки.
Джордж Фрідман: Це властиво не лише нинішньому президентові. У періоди напруження так буває завжди. Я жив за часів війни у В'єтнамі: одного тижня ми перемагали, а наступного всі вже виводили війська. Війна за своєю природою невизначена. Якщо надто уважно стежити за кожним коливанням, можна збожеволіти.
Що означала б допомога Ірану з ракетами
Крістіан Сміт: Припустімо, повідомлення Financial Times правдиве й Росія допомагає Ірану розробляти надзвукові крилаті ракети. Що це означатиме для США та ширшої геополітичної системи?
Джордж Фрідман: З американського погляду, якщо Росія справді бере участь у такому проєкті, вона стає противником у безпосереднішому сенсі. Питання вже не обмежується війною в Україні. США мають війська в цьому регіоні та навколо нього й повинні їх захищати. Хай би як хто ставився до американської політики, Вашингтон не може змиритися з передаванням Росією зброї ворожій до Сполучених Штатів силі, якщо ця зброя здатна загрожувати американським військовим.
Раніше від Росії можна було відмахнутися як від держави, яка не спроможна досягти своїх цілей навіть в Україні. Тепер ситуація виходить на новий рівень. Якщо публікація правдива, Реткліфф міг запитати російських посадовців, чого вони очікують у разі продовження проєкту в Ірані. Водночас запрошення міністра фінансів показувало шлях до завершення війни в Україні.
Крістіан Сміт: Такі ракети потенційно можуть уражати кораблі в Перській затоці та спричиняти великі людські втрати. Чи означатиме озброєння Ірану, що Росія шукає можливої конфронтації зі США?
Джордж Фрідман: З боку Росії це було б украй нерозумно. Думаю, це частково пояснює, чому американці говорили не з Путіним, а з керівниками СЗР і ФСБ – зовнішньої та внутрішньої розвідки Росії. Це дещо свідчить про внутрішні процеси у країні, хоча точно судити про них ми не можемо.
Глибока непередбачуваність Дональда Трампа в одному сенсі корисна: інші уряди не можуть прорахувати його дії. На зустрічі могли дати зрозуміти, що іранський проєкт, якщо він існує, не може тривати. Сумніваюся, що хтось висував прямі погрози. Посадовці могли просто запитати: якби ви були на моєму місці, що порадили б президентові?
Чи змінить це щось усередині Росії, покаже час, і швидкої відповіді не буде. Я не певен, що правильно розумію позицію російських спецслужб. Я чув чутки про їхні погляди, але чув і чутки про вторгнення в Європу. Російського вторгнення в Європу не буде. Росія не змогла захопити Україну.
Диверсії, кібератаки та погрози Британії
Крістіан Сміт: Росія посилила те, що заведено називати гібридною війною проти європейських країн: ідеться про вторгнення дронів у повітряний простір НАТО і ЄС та частіші кібератаки. Що стоїть за цією активізацією? Мета лише в тому, щоб дратувати уряди й змушувати їх постійно реагувати?
Джордж Фрідман: Мені не подобається термін "гібридна війна". Це диверсії та психологічна війна – найстаріша гра у світі. Таємні операції, атаки на комунікації та дезінформація не є новим видом війни. Ці інструменти використовують, щоб утримати іншу сторону від вступу в конфлікт. Але вони можуть і спровокувати її на втручання.
Диверсії, унаслідок яких гинуть люди, атаки, що порушують роботу інтернету, та пропаганда про ворога можуть радше спричинити війну, ніж залякати. Мета полягає в тому, щоб змусити країну відчути свою вразливість і водночас створити для неї видимість можливості залишитися осторонь. Це ризиковано, бо країна може відреагувати інакше.
Польща – велика економічна сила, на її території перебувають близько 10 тисяч американських військових. Американці там, а поляки сильні. Росія не перемогла Україну й б'ється за лічені метри на Донбасі. Важко зрозуміти, як та сама армія може розпочати глибокий наступ у Європі та розраховувати на успіх.
Крістіан Сміт: Росія також посилила погрози на адресу Британії на тлі суперечок про постачання британської зброї Україні. Новий прем'єр-міністр Британії Енді Бернем відвідав Україну й говорив про можливе передавання далекобійних ракет. Коли Путіна запитали, чи може Росія вдарити по британських збройових заводах, він відповів, що це секретна інформація. Це лише брязкання зброєю?
Джордж Фрідман: Я виріс у Бронксі, де казали: "Гроші вирішують, а п*****ж нічого не вартий". Під час війни, яка складається невдало, не варто надавати надто великого значення словам президента. Ліндон Джонсон постійно натякав, що перемога у В'єтнамі близька, але вона так і не настала.
Лідери держав, що воюють, не можуть говорити всю правду, адже дезінформація є частиною війни. Погрози – звичайне явище. Але якщо Росія справді нападе на Британію, вона не зможе передбачити відповідь. Польща може вирішити, що стане наступною. Сполучені Штати можуть дійти висновку, що мають діяти до того, як небезпека зросте. Путін відкриє скриньку Пандори.
Дивіться не на те, що люди говорять, а на те, що вони можуть і чого не можуть зробити. На мій погляд, Росія не здатна вторгнутися в Європу. Вона може здійснювати диверсії, вести психологічну війну та проводити операції впливу в інтернеті. Але за нинішніх обставин і з огляду на сили, що їй протистоять, конвенційна війна в Європі для неї неможлива.
Чому ядерна зброя може стримувати
Крістіан Сміт: Під час холодної війни Радянський Союз, можливо, міг вторгнутися в Європу. Ядерна зброя нікуди не зникла, а Росія регулярно про неї нагадує. Чи впливає небезпека ядерної ескалації на нинішнє протистояння, зокрема на візит директора ЦРУ та повідомлення про збройовий проєкт в Ірані?
Джордж Фрідман: Нинішня ситуація зовсім не схожа на найнапруженіші моменти холодної війни, наприклад на Карибську кризу. Принцип взаємного гарантованого знищення діє й надалі. Якби ядерна зброя вразила США, невдовзі співмірних ударів було б завдано по Росії. Лідери розуміли, що перший удар може призвести і до їхньої власної загибелі.
США та Радянський Союз не вели один проти одного прямої війни – ані конвенційної, ані неконвенційної, бо обидві сторони розуміли масштаб подальшої катастрофи. Ядерний напад не схожий на Перл-Гарбор, коли нападник може завдати удару, а потім чекати. Ядерна війна розгортається надзвичайно швидко, й лідера, який віддав наказ, уже за пів години можуть знищити.
Саме тому ядерної війни ніколи не було. Холодна війна розділила Європу та породила протистояння на території колишніх європейських імперій, але США й Радянський Союз так і не зіткнулися безпосередньо. Хоч як дивно, ядерна зброя – пацифіст: вона нав'язує особливу дисципліну.
Крістіан Сміт: Обидві сторони й сьогодні розуміють це так само чітко, як тоді?
Джордж Фрідман: Якщо в них немає ушкоджень мозку, то так. Обидві сторони мають супутники, ракети на бойовому чергуванні та цілі команди, що керують цими системами. Ця структура нікуди не зникла. Саме вона не дала холодній війні стати світовою.
Без ядерної зброї обидві сторони могли б більше ризикувати. Проте навіть під час Карибської кризи США не вдарили по Кубі. Вони погрожували це зробити й привели сили у повну готовність, після чого Радянський Союз вирішив припинити конфронтацію.
Така логіка може діяти не в кожній країні: деяким урядам, можливо, байдуже, чи будуть вони при цьому знищені. Але Росія та Сполучені Штати десятиліттями живуть із розумінням: жодна сторона не веде прямої війни проти іншої. Вони могли змагатися у В'єтнамі, Африці чи Конго, але не воювали між собою безпосередньо. Гадаю, цей принцип досі чинний.
Крістіан Сміт: На цій життєрадісній ноті завершимо. Джордже, дякую.
Джордж Фрідман: Дякую.
