Щоліта серед ліберальної російської інтелігенції оживають надії на раптові політичні зміни в країні. Цього року їх підживив густий дим над російськими містами після українських дронових атак – зокрема по Санкт-Петербургу, рідному місту Володимира Путіна, у день відкриття економічного форуму, який Кремль традиційно подає як вітрину сили. Та відомий дослідник російських спецслужб Андрій Солдатов попереджає: ці надії можуть не відповідати реальності.
Як передає "Хвиля", про це Солдатов пише в колонці для The Observer.
Він нагадує: усі раптові політичні потрясіння в новітній історії Росії влаштовували еліти. У 1991 році це були КДБ та військові, у жовтні 1993-го – парламент і віцепрезидент Єльцина, у 2023-му – найближчий соратник Путіна Євген Пригожин. Масові протести 2011-2012 років у Москві так і не стали достатньо численними чи рішучими, щоб загрожувати владі. Відтоді кожен сегмент російського суспільства системно підштовхували до апатії.
Настрої в країні все ж змінюються. Дронові удари дають ефект, як і зростаюче розчарування у здатності Дональда Трампа змусити Путіна погодитися на припинення вогню. Але наївно очікувати, що атаки на російські міста виведуть людей на вулиці чи посилять симпатії до України, вважає автор. Удари дратують і лякають, змушують думати, що війну краще було не починати, а тепер варто завершити. Однак росіяни тримають такі думки при собі – надто багато прикладів того, що буває з тими, хто порушує мовчання.
Війна неодноразово породжувала фальшиві надії на швидкий колапс Росії: під час відходу російської армії з Херсона, на початку контрнаступу 2023 року, під час маршу Пригожина на Москву. Сподівалися й на те, що санкції підірвуть російську економіку, а західна зброя – від Javelin до Leopard, F-16 та Starlink – кардинально змінить ситуацію на полі бою. Більшість цих надій згасла, констатує Солдатов. На його думку, дронові удари в поєднанні з санкціями можуть знизити наступальні можливості РФ і сповільнити її воєнну машину, але навряд чи дадуть значно більше.
"Переворот завжди можливий у такій закритій політичній системі, як російська. Проблема в тому, що Путіна так само легко може замінити хтось ще більш ворожий до Заходу та України," – пише він.
Тому, перш ніж покладати надії на такі сценарії, Захід і Україна мають відповісти собі на запитання: що вони можуть запропонувати людям зі зброєю навколо Кремля – спецслужбам і військовим, – щоб ті визнали усунення Путіна та завершення війни гарною ідеєю. Питання складне: ці люди зміцніли завдяки війні й можуть хотіти її продовження. Найсерйозніші виклики Путіну після 2022 року – від Пригожина та Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) – стосувалися не припинення бойових дій, а їх ескалації.
Замість чекати на драматичний обвал у Москві, корисніше згадати, що зрештою зупинило ірано-іракську війну 1980-х – виснаження, зазначає автор.
"Це не означає, що зміни в Росії неможливі. Це означає, що тим, хто чекає на зміни, варто менше зважати на суспільне невдоволення і більше – на стимули людей, які контролюють інструменти сили," – підсумовує Солдатов.
