Глава польської дипломатії Радослав Сікорський публічно підтримав тезу про те, що нова хвиля тиску Росії на країни Балтії – це не дипломатичний епізод, а підготовка ґрунту для можливого втручання. Приводом стала заява МЗС РФ від 25 травня про намір звернутися до Міжнародного суду ООН нібито через "утиски прав російськомовних" у Латвії, Литві та Естонії.
Як передає "Хвиля", на це звернув увагу Радослав Сікорський, прокоментувавши розгорнутий аналіз в Х-акаунті колишнього українського чиновника Антона Геращенка.
It’s the traditional playbook. Both the XVIII century partitions of Poland and the September 1939 Soviet invasion in collaboration with Nazi Germany used the same pretext.
Just at the time when the Soviet Union was murdering millions of its own citizens in the purges, the GULAG… https://t.co/qULgAzS2H4— Radosław Sikorski 🇵🇱🇪🇺 (@sikorskiradek) May 27, 2026
Геращенко вважає, що звернення до суду – це не правова стратегія, а заготовка наративу. Логіка "ми вичерпали всі засоби" потрібна Москві не для виграшу справи, а для того, щоб будь-яку відмову в юрисдикції згодом подати як доказ "упередженості Заходу" і виправдання для позасудових дій.
За його словами, схема не нова. Перед війною в Грузії 2008 року Росія роками говорила про "геноцид осетин", роздавала паспорти жителям Абхазії та Південної Осетії, а потім використала "захист російських громадян" як привід для вторгнення. Уже у 2009 році Медведєв підписав поправки до закону про оборону, які прямо дозволили застосовувати армію за кордоном для захисту росіян. Той самий шаблон повторився в Україні у 2014-му та розгорнувся у 2022 році – щоразу з однаковим набором тез: "захист росіян", "неонацизм", "геноцид".
Тепер, зазначає експерт, цей механізм переноситься на Балтію – і одночасно отримує нове законодавче підкріплення. 13 травня Держдума ухвалила закон (381 голос "за"), а 25 травня – того самого дня, коли МЗС оголосило про намір іти до Гаазького суду, – Путін його підписав. Документ дозволяє застосовувати армію за кордоном для захисту росіян від переслідування судами, чию юрисдикцію Москва не визнає.
"Дивовижний збіг: два кроки в один день – судовий позов і розширені правові підстави для застосування сили", – констатує Геращенко.
Водночас ситуація з Балтією принципово відрізняється від Грузії та України: паспортизація тут не спрацювала. Вступ до ЄС і НАТО у 2004 році закрив це вікно, тож тепер Москва апелює не до "російських громадян", а до значно слабшої з правового погляду категорії – "співвітчизників" і "російськомовних".
Роль символічного "доказу переслідувань" відіграє справа Гапоненка – його засудили в Ризі до 10 років ув'язнення після виступу на московській конференції про "етноцид росіян", тоді як латвійський суд кваліфікував це як розпалювання ворожнечі та сприяння іноземній державі. Слабкість юридичної бази Росію не зупиняє: акцент зміщується з правового результату на пропагандистський ефект.
Членство в НАТО лишається головним стримувальним чинником для Москви, тому справжня мета кампанії, на думку Геращенка, – створити "сіру зону" у сприйнятті конфлікту й напрацювати міжнародний "слід" невирішеного питання про права росіян. Особливої ваги це набуває після квітневих заяв адміністрації Трампа про можливий вихід США з НАТО: саме така невизначеність робить кремлівський "правозахисний" наратив операційно корисним.
Сікорський додав до цього історичну рамку. "Це традиційний сценарій. І поділи Польщі у XVIII столітті, і радянське вторгнення у вересні 1939-го у змові з нацистською Німеччиною спиралися на той самий привід. Якраз тоді, коли Радянський Союз убивав мільйони власних громадян у чистках, ГУЛАГу й Голодоморі", – написав глава польської дипломатії.
Публікація Геращенко підсумовує, що нинішня кампанія проти Балтії – це методичне будівництво інфраструктури, у межах якої будь-яку майбутню ескалацію можна буде подати "не як агресію, а як вимушений захист". "Саме так Росія діяла раніше", – наголошує автор.
