Десятиліттями бити по цілях за сотні кілометрів уміли лише наддержави. Тепер це вміє й Україна – і одним таким ударом вразила найбільший нафтопереробний завод Москви, поки місцеві розгублено дивилися, як їхня хвалена ППО нічого не може вдіяти. Генерал-майор Мік Раян, який прослужив в австралійській армії понад 30 років, а нині старший науковий співробітник Інституту Лоуї, запрошений експерт Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні та автор книжки "Війна за Україну", поговорив із Frontline на фестивалі Chalke History. Він пояснює, як Україна роками вибудовувала цю спроможність, чому вона тихо душить Крим, чому падіння одного міста-фортеці не обвалить Донбас і чому, за його словами, відмова західних армій учитися в України непростима.
Чи повернуть дрони ядерну бомбу
Frontline: Після поїздки в Україну генерал-майор Костянтин-Адріан Чолпоня, представник Верховного головнокомандувача НАТО з трансформації в Європі, закликав альянс пристосовуватися до війни дронів, адже ройові атаки наростають. Він сказав, що ці рої будуть настільки руйнівними, що повернуть ядерній зброї роль стримувального чинника. Ви згодні з такою оцінкою?
Мік Раян: Це корисна перша приблизна оцінка того, на що здатні дрони в повітрі, на землі та на морі. Але варто пам'ятати, що технології боротьби з дронами розвиваються так само швидко. Неважко уявити момент у майбутньому, коли оборона від дронів і атаки дронів вийдуть на свого роду паритет – схожий на той, що ми бачимо зараз на землі в Україні. Хоча поки перевага на боці дронів – і, найпевніше, так буде ще якийсь час.
Що дрони насправді роблять
Frontline: Можемо поговорити про те, як розвиваються ці дрони? Як це змінює поле бою з погляду оборони?
Мік Раян: Дрони не обов'язково замінюють людей. Вони точно не замінюють піхоту, артилерію, добрих командирів чи командирів відділень. Вони розширюють можливості кожної людини на полі бою. Вони дають солдатові бачити далі. Вони дозволяють викликати удари – дронами чи артилерією. Вони допомагають піхоті втримувати ширшу ділянку землі.
Тобто ефект доповнювальний. В українських бригадах і далі є кілька піхотних батальйонів, один-два артилерійські, навіть танкові роти й батальйони. Дрони їх не витісняють. Вони роблять усі ці традиційніші засоби набагато ефективнішими.
Удар по Москві
Frontline: Минулого тижня ми побачили те, що назвали найбільшою атакою на російську столицю: українські дрони вдарили по найбільшому НПЗ Москви. На відео видно, як зриває дах, а на тлі чути розгублених місцевих, які не розуміють, куди поділася ППО. Один каже: "У нас найкраща ППО на світі", – і тут же показує на дрони в небі: летять так низько. Який ефект цієї атаки і як вона б'є по російському бойовому духу?
Мік Раян: Ця атака стала підсумком багаторічної роботи українців. Роки пішли на те, щоб створити технології для удару на таку відстань. Роки – на кампанію, що планомірно виснажувала систему ППО Росії. Роки – на те, щоб розібратися, як влаштований далекий удар, і зібрати частини, здатні його завдавати. І роки роботи з партнерами, які дають розвіддані для цих глибоких ударів, – дані, якими ще нещодавно могли й не поділитися.
Тож далекобійний удар XXI століття справді досяг зрілості – а ще п'ять років тому в Україні його просто не було. Раніше це було винятковим привілеєм наддержав і великих держав. Тепер ми бачимо, як далекий удар стає доступним середнім країнам, малим країнам і, на жаль, недержавним гравцям.
Як відрізають Крим
Frontline: На лінії фронту українці досягли успіхів у районі Керченського мосту ройовими атаками, спричинивши дефіцит пального та заборону на його продаж. Це перші кроки до повернення Криму?
Мік Раян: Спершу, як на мене, ми бачимо, що визріла кампанія ізоляції – її називають ударом середньої дальності, але це, по суті, та сама ізоляція, навколо якої США в холодну війну будували свою доктрину повітряно-наземного бою. Та справжня суть в іншому: українці поєднали ці удари середньої дальності з ефективнішою обороною на тактичному рівні й ефективнішим далеким ударом. Тепер у них є повноцінна зв'язка тактичного, оперативного й стратегічного рівнів, ближнього бою та глибокого. Ось у чому справжній зсув, а не просто в точніших ударах середньої дальності.
Усе це українці використовують, щоб ізолювати Крим. Вони зрозуміли, що прямий штурм у лоб чи будь-який наземний наступ на півострів, найпевніше, не спрацює. А от відрізати Крим стає дедалі реальніше – у міру того як визріває українська стратегія, визрівають технології, а весняний наступ Росії вдалося спинити майже повністю. Це вивільнило сили для активніших дій, і зараз вони йдуть на ізоляцію Криму.
Чому одне взяте місто не обвалить фронт
Frontline: На іншій ділянці фронту DeepState, український сайт, що відстежує лінію зіткнення, заявив цього тижня, що взяття Росією Костянтинівки – стратегічно важливого міста у вугільному краї – лише питання часу. Якими будуть наслідки і що це означає для війни Путіна?
Мік Раян: Гадаю, реальний ефект буде радше в інформаційному полі, ніж у стратегічному. Це дасть росіянам невеличкий перепочинок у тому, що за останні місяці перетворилося на розповідь про те, як ініціатива відходить від них. Це може остудити запал тих, хто повірив, що Україна переломила хід війни. Я не думаю, що це справді так. Але в інформаційній війні важливий кожен дрібний успіх. А Путін, як відомо, не зобов'язаний казати правду. Йому досить, щоб його версію почуло більше людей, ніж правду з України та не тільки.
Frontline: А якщо Росія візьме Костянтинівку, наскільки ймовірно, що вона дозволить своїм військам посилити штурм Краматорська? Чого варто остерігатися?
Мік Раян: Це міста з дуже важливого поясу фортець Донбасу. Узяти цей пояс – давня мета Путіна, адже якщо пояс фортець упаде, це може відкрити йому шлях до решти Донецької області. За чотири з половиною роки в нього це не вийшло. І навіть якщо Костянтинівка впаде, не варто думати, що Краматорськ автоматично впаде слідом. Бахмут, Покровськ і подібні міста Путін брав буквально роками. Не думаю, що з таким містом, як Краматорськ, буде інакше, – воно десятиліттями готувалося саме до такого бою. Українці опанували оборону проти російської армії в її теперішньому вигляді. А ця російська армія у 2026 році просто не демонструє високої наступальної спроможності.
Урок, який Захід відмовляється засвоїти
Frontline: За весь час повномасштабного вторгнення ми бачили новації – в артилерії, у нових дронах, у ракеті "Фламінго". У доповіді для Інституту Лоуї ви застерігали Захід, зокрема Австралію, про ціну того, що він не вчиться в українців. У чому ці уроки і як ви порадили б Заходу змінюватися?
Мік Раян: Є старе прислів'я: найважче в армії змінити ідею. Останні чотири з половиною роки в Україні це підтвердили. Західним військовим організаціям забракло смирення, щоб узяти те, чого навчилася Україна, і застосувати до себе. Надто часто старшим офіцерам сходила з рук заява, що те, що відбувається в Україні, не стосується наших умов. Так було в частині Європи, у Північній Америці й точно в моїй власній країні. Ця пихатість нам ще вилізе боком, адже кожен висновок з України важливий.
Уся хитрість у тому, щоб перенести цей висновок у ті умови, де ти збираєшся його застосовувати, – у Європі чи в Тихоокеанському регіоні, з поправкою на іншу географію, іншу політику, інше суспільство. Це не означає, що уроки не працюють. Це означає, що треба зробити аналітичну роботу, важку інтелектуальну роботу, щоб підігнати ці уроки під збройні сили в різних частинах світу. Ми цього не зробили.
Ціну цього ми побачили на початку американських ударів по Ірану цього року, коли багатьох у регіоні заскочили зненацька іранці, що застосували дрони "Шахед", – ті самі, якими росіяни майже п'ять років били по Україні. Ми спостерігали, як українці за останні півтора року створили дешеві перехоплювачі, – і це повністю проґавили. Це непростимо. Це вершина інтелектуальної пихи, і не можна допустити, щоб таке повторилося.
Frontline: Міку Раяне, величезне спасибі, що завітали на Frontline тут, на фестивалі Chalke History.
Мік Раян: Дякую, радий знову бути з вами.
