Володимиру Путіну 73 роки, а механізму передачі влади в Росії досі немає. Проблема не тільки в самому диктаторі: разом з ним старіє ціле покоління чиновників і силовиків, які тримають ключові посади – і саме вони вирішуватимуть, хто очолить країну після нього.
Як передає "Хвиля", про це у колонці для Foreign Affairs пише науковий співробітник програми досліджень Росії в Center for Naval Analyses Джуліан Воллер.
"Привид бродить Росією – привид транзиту влади", – так автор починає свою колонку.
Путін піде з посади так чи інакше – через смерть, хворобу або, всупереч усім своїм схильностям, добровільно. Що буде далі, Воллер описує трьома сценаріями: поспішна передача влади, хаотична сутичка еліт, яких роками не пускали на найвищі посади, або подальша деградація під керівництвом геронтократії.
Формально все виглядає просто. За конституцією РФ, якщо посада президента звільняється, виконувачем обов'язків стає прем'єр, а вибори мають відбутися протягом трьох місяців. Але Путін роками добирав прем'єрів без власної опори в системі. Михайло Мішустін, за оцінкою автора, не має мережі лояльних людей і навряд чи зумів би конвертувати статус в. о. у перемогу на виборах.
Наступника Путін не готував свідомо. Посади віцепрезидента в російській конституції немає, а "Єдина Росія" ніколи не будувалася як механізм висування спадкоємця. Єдиний експеримент – Дмитро Медведєв у 2008 році – закінчився "рокіровкою": Путін зберіг реальні важелі, оголосив про повернення в крісло президента ще у 2011-му, а Медведєва Кремль поступово відсунув на узбіччя.
Замість плану – оточення, яке старіє разом з ним. Воллер перелічує: ФСБ очолює 74-річний Олександр Бортніков, Службу зовнішньої розвідки – 71-річний Сергій Наришкін, Слідчий комітет – 72-річний Олександр Бастрикін, Росгвардію – 72-річний Віктор Золотов, Радбез – 71-річний Сергій Шойгу, Генштаб – 70-річний Валерій Герасимов.
Інші пострадянські автократи діяли інакше. В Азербайджані Гейдар Алієв побудував фактично спадкову передачу влади синові Ільхаму. У Казахстані Нурсултан Назарбаєв у 2019 році провів контрольований транзит, віддавши президентство спікеру сенату і зберігши за собою Радбез.
Історичну паралель автор шукає у 1953 році. Після смерті Йосипа Сталіна формальним наступником став Георгій Малєнков, але без власної опори він швидко був змушений ділити владу. Уже за чотири місяці Лаврентія Берію заарештували просто на засіданні й невдовзі розстріляли, а Микиті Хрущову знадобилося до 1957 року, щоб остаточно забрати контроль. Ключова відмінність, наголошує Воллер, у віці: претенденти зразка 1953-го були значно молодшими за нинішніх.
Серед тих, хто теоретично може вступити в гру, автор називає 53-річного секретаря Держради і колишнього охоронця Путіна Олексія Дюміна – про нього ходять чутки серед російських журналістів. Далі – 62-річний спікер Держдуми В'ячеслав Володін, 60-річний Мішустін і 64-річний перший заступник глави адміністрації Сергій Кирієнко, за яким стоїть велика особиста мережа.
Застій нагорі викривив кар'єрні ліфти внизу. Ціле покоління 50-60-річних застрягло на других ролях, у слабких губернаторствах і другорядних міністерствах. А в обхід них угору вже пішли діти нинішньої верхівки: син Миколи Патрушева, син банкіра Юрія Ковальчука і молодший двоюрідний брат Путіна отримали міністерські та заступницькі посади без серйозної підготовки.
"Ті, хто вважає себе в найкращій позиції, щоб керувати постпутінським майбутнім, зіткнуться з тиском тих, хто надто довго чекав за лаштунками, але так і не набув навичок керувати країною", – пише Воллер.
Навіть якщо Путін залишиться здоровим, кожна зміна посади в його оточенні перетворюватиметься на мішень для десятків охочих.
"Замість ясності та стабільності майбутнє російської політики відображатиме наслідки на позір безсмертного режиму, який побудував Путін", – підсумовує автор.
Раніше "Хвиля" розповідала, який єдиний сценарій здатен повалити режим Путіна. Також ми писали, як ФСБ готується до епохи без Путіна.
