Про провали мовної політики, загрозу сепаратизму на Закарпатті та чому лише ракети змусили суспільство прокинутися – інтерв'ю з письменницею Ларисою Ніцой
Мова – це не про комунікацію, а про оптику і світогляд, через який людина бачить світ. Війна та ракетні удари зробили для утвердження української мови більше, ніж десятиліття політичних дискусій.
Чому українська мова досі перебуває під загрозою та як ракети Путіна стали найефективнішим українізатором в проєкті РБК-Україна "Не перебивайте!" з Володимиром Куренним розповіла письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой.
Головне:
- Про загрозу для української мови: Мовний сплеск після 2022 року без зафіксованої державної політики може змінитися новим відкатом московізації, як це вже траплялося після попередніх українських революцій.
- Мова як світоглядний інструмент: Мова виконує не стільки комунікативну, скільки світоглядну й психологічну функцію.
- Міф про "брак українського контенту": Скарга на брак українського контенту викриває перебування людини в російськомовній інформаційній бульбашці.
- Мова в школах: Навчальні заклади повинні бути повністю україномовними територіями – не лише на уроках, а й під час перерв, у їдальнях та у спілкуванні між педагогами та батьками.
Мова – це не про комунікацію, а про світогляд
– Після 2022 року запит на українську мову суттєво виріс у різних регіонах України. Чи можна сказати, що сьогодні українська мова у безпеці, чи загрози залишаються?
– Ні, українська мова і досі під загрозою. Після кожного потрясіння чи революції в Україні виникала потужна хвиля зацікавленості мовою. Але, на превеликий жаль, жодна влада різних каденцій цю народну хвилю системно не підтримувала. Як наслідок – за сплеском завжди йшов спад і новий виток московізації. Сьогодні ми знову наступаємо на ті самі граблі: московщина в Україні знову намагається підняти голову.
З іншого боку, суспільство стає більш зрілим. Я з великим зацікавленням спостерігаю, як активніше люди реагують на мовні скандали – згадаємо хоча б реакцію на заяви Насті Каменських.
– Її заяви – це питання світогляду чи прагнення заробляти гроші?
– Думаю, все разом. Нас десятиліттями навчали, ніби мова – це лише засіб комунікації. Це хибна, викривлена теза. Комунікація – це лише одна з функцій, але головна роль мови – світоглядна.
Якою мовою ти розмовляєш – світогляд цієї нації ти й переймаєш. Мова, як магніт, підтягує за собою історію, культуру, наративи цієї нації, і ти стаєш її частиною.
Видатний мовознавець Олександр Потебня вивів у лінгвістиці розділ етнічної психології. Кожен етнос має свою психологію, яка передається через мову.
Німецький філософ Вільгельм фон Гумбольдт ще у XVIII столітті зазначав, що мова закладає світогляд. А британський економіст Джон St. Мілль писав, що економічні реформи неможливі у країні, де народ розмовляє двома різними мовами, адже люди з різними мовами мають різний світогляд і обирають політиків, які ніколи не дійдуть згоди.
Подивіться на нас: чи є в нас хоч одна повністю вдала реформа, окрім впровадження ЗНО? Це підтверджує теорію Мілля.
Американські науковці Сепір і Ворф довели, що мова – це оптика, окуляри, через які людина дивиться на світ. Для україномовних Степан Бандера завжди був героєм, а для змоскалених – "не все так однозначно". Хто кликав "Путін, прийди"? Ви ніколи не почуєте цієї фрази українською мовою. Її вигукували саме змосковщені.
Про російськомовних патріотів, матюки та дитячий фольклор
– Але ж багато російськомовних громадян захищають Україну на фронті та є щирими патріотами. Що відповісти на цей аргумент?
– Вони захищають цю землю, вони справді патріоти. Але для повного патріотизму їм потрібно усвідомити необхідність переходу на мову власної нації. Мовознавець Лео Вайсгербер зазначав: якщо люди відмовляються від мови своєї нації на користь іншої, вони втрачають свою ідентичність і стають частиною іншого народу.
Небезпека російськомовних патріотів у тому, що вони підсвідомо вимагають московського культурного продукту – пісень, книжок, вистав, і тим самим заново затягують ворожі наративи в наш простір.
Війна й почалася тому, що ми вчасно не розпізнали ворога через спільну мову. Польська, чеська чи румунська для нас – іноземні, а російська сприймалася як "своя".
Спробуйте влаштувати собі повну стерилізацію від російського продукту. За місяць-два ви відчуєте, як спадає полуда з очей, міняється світогляд, відкривається колосальний смак українського слова та пісні.
– Дехто скаржиться, що при переході на українську бракує якісного контенту…
– Це брехня. Така фраза лише видає людину, яка досі пасеться на московських ресурсах. Алгоритми соцмереж підкидають те, чим людина цікавиться, утворюючи бульбашку. Сьогодні в усіх напрямках є достатньо якісного українського контенту.
– Ви також звертали увагу на відмінність між українською та російською лайкою. У чому вона полягає?
– Російські матюки суцільно побудовані на сексуальних збоченнях та оскверненні матері, яка для українців є сакральною. В українців інша лайка – вона апелює до природних відходів або фізіології ("лайно", "гімно"), але не переступає межу сексуальних девіацій.
Це видно і у фольклорі. У казках росіян (якщо прибрати "Колобка", якого вони вкрали, бо в них немає слова "коло", а є лише "круг") описуються порнографічні та збочені стосунки між родичами як норма. А народний фольклор – це інструкція до життя.
Український Котигорошко, приходячи до Змія Горинича, на питання "битися чи миритися?" завжди відповідає: "Битися!". Це інструкція нам: зі злом домовлятися не можна!
Письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой (колаж РБК-Україна) Загроза сепаратизму на Закарпатті та мовне питання в школах
– Якщо доросла людина хоче перейти на українську, чи створює держава належну інфраструктуру – безкоштовні курси, підтримку?
– Держава абсолютно не справляється. Влада в нас ментально залишається змосковщеною. Так, можновладці навчилися говорити українською на камери, але в побуті та в корупційних оборудках вони спілкуються російською. Вони не відчувають болю цієї нації, бо відірвані від неї ментально.
Масових безкоштовних курсів немає. Більше того – процес гальмується. Наприклад, у питанні освіти. Коли ухвалювали закон про мову, я вимагала прописати чітке формулювання: "українська мова є мовою спілкування на всій території навчального закладу". Мені відповіли, що це зайве.
У результаті ми маємо катастрофу: учитель проводить урок українською, а на перерві з дітьми та колегами переходить на російську. Шкільні коридори, майданчики, їдальні залишаються змосковщеними.
Законопроєкт народної депутатки Наталії Піпи про україномовний "освітній простір" роками лежить у Верховній Раді без руху.
– А що ви думаєте про ситуації, коли в деяких київських школах батьки або адміністрація самі вводять правила та штрафи за російську мову на перервах?
– Я це повністю підтримую! Законом про освіту навчальним закладам надано автономію приймати внутрішні правила. Якщо школа зафіксувала правило україномовного середовища – його слід дотримуватися. Не подобається – шукайте іншу школу. Батьків, які чинять саботаж і влаштовують мовні бучі, треба штрафувати та притягати до відповідальності.
Подивіться на Італію: прем'єр-міністр Джорджа Мелоні подає законопроєкти про суворе дотримання італійської мови в освітньому просторі. Якщо батьки не забезпечують цієї політики, держава бере такі родини під нагляд.
– Нещодавно виник резонанс довкола поступок угорській меншині на Закарпатті. У чому полягає загроза?
– Це катастрофічний документ, підписаний за участі урядовців. Згідно з цими домовленостями, якщо у школі на Закарпатті є хоча б один клас, де дві третини дітей є представниками угорської меншини, уся школа отримує статус школи національної меншини. Це означає, що вся комунікація, документи, списки предметів та іспити переводяться на угорську мову.
Це чистий мовний сепаратизм, який неминуче веде до сепаратизму територіального. Ми це вже пройшли на Донбасі та в Криму. Ще у 2016 році в секретному прогнозі американського аналітичного центру Stratfor, який мені довелося читати, було чітко вказано: загрози сепаратизму в Україні виникнуть на Сході, Півдні та на Закарпатті.
Схід і Крим у нас відтиснули, а тепер ми самі відкриваємо скриньку Пандори на Закарпатті. Болгарія вже каже: "Ми теж так хочемо". Замість того, щоб інтегрувати меншини та навчати їх державної мови, держава капітулює.
Письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой (колаж РБК-Україна) Голодомор як мовний інструмент і Путін-українізатор
– Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що за 33 роки незалежності найефективнішим українізатором України виявилися російський шовінізм та Путін?
– Абсолютно погоджуюся! Путін і його ракети стали найпотужнішим українізатором. Це найкраща відповідь прихильникам "лагідної українізації". Що краще спрацювало: 30 років лагідних танців з бубнами чи ракети, які прилетіли? Виявилося, що на багатьох діють лише ракети.
Ворожа денацифікація мала на меті позбавити нас національних ознак і стерти як націю, але викликала зворотну реакцію – потужний сплеск українського духу.
– Часто кажуть, що південні та східні міста України "завжди були російськомовними". Чи це правда з історичної точки зору?
– Це міф і брехня. Згадайте Голодомор. У селі відбирали все та закривали людей на смерть, а в місті давали пайку. Але щоб отримати цю пайку, треба було прийти й вичавити з себе російською: "Дайте мне кусочек хлебушка". Так україномовні села знищували під корінь, а міста штучно підгодовували й зросійщували.
Потім були червоний терор і репресії, коли вивезли та розстріляли українську інтелігенцію, учителів, письменників. А далі укладали словники, де українські слова ("книгарня", "взуттярня", "білявка") вилучали як "націоналістичні" й замінювали російськими аналогами.
Жодна країна Європи не проходила такого геноцидно-мовного шляху, тому ми не можемо копіювати чужі сценарні моделі, а повинні жорстко відстоювати власні.
Казкотерапія, діти війни та візія майбутньої перемоги
– Ви працюєте дитячою письменницею та казкотерапевтом. Як ваші казки допомагають дітям під час війни?
– Казкотерапія коригує поведінку та допомагає долати страхи. Я одна з небагатьох авторок, хто пише дітям про війну. За книжку "Незламні мураші" отримала найвищу державну нагороду в галузі дитячої літератури, а книжка "Автомобільчик-рятівник" описує події в Ірпені та Бучі очима машинки.
Крім того, щоліта я проводжу вишколи в дитячих таборах. За 10–12 днів діти проходять такий український інтенсив, який замінює рік гурткової роботи. Вони дізнаються, що ми – не країна з простягнутою рукою, а колиска європейської цивілізації.
На онлайн-курсах казкартва ми з дітьми вигадуємо чарівні предмети для боротьби зі злом. І для всіх дітей без винятку головне зло – це Росія, росіяни та Путін. Одна дитина каже: "Я б кинув чарівний камінчик, щоб там стала пустеля". А інша відповідає: "Ні, це неекологічно! Краще кинути зернятко, щоб там виріс такий дрімучий ліс, через який ніхто не пройде. Ліс – це легені планети". Наші діти надзвичайно розумні, милосердні та глибші за дорослих.
Письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой (колаж РБК-Україна)
– Яким ви бачите майбутнє України після війни? Чи є ризик, що тренд на патріотизм згасне?
– Такий ризик є, якщо влада знову не підтримає запит суспільства. Але ми станемо неймовірно цікавими світові, якщо піднімемо й оновимо нашу спадщину. Наші Різдвяні вертепи, обряди, культура, сервіс – усе це може зробити Україну меккою міжнародного туризму.
Проте війна приходить тоді, коли порушено закон рівноваги Всесвіту. У нас був перекос: ми любили вороже більше, ніж своє. Зараз шальки терезів вирівнюються.
Коли війна закінчиться? Вона закінчиться тоді, коли в Україні сформується критична маса людей, які свідомо стоятимуть на українських мовних та світоглядних позиціях. Як тільки ми остаточно станемо українською Україною – війна припиниться.
