Колорит святкування Різдва та Великодня за галицькими звичаями сповна можна відчути в музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (в народі «Шевченківський гай»). Скансен уже багато років є візитівкою Львова, відкриває для туристів побут та архітектуру різних етнографічних регіонів заходу України, зокрема Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Буковини, Поділля та Львівщини.
Про те, чим зараз живе знаний «Шевченківський гай», які виклики має на пʼятому році широкомасштабного вторгнення, журналістка Leopolis.news поспілкувалася з директором музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького Михайлом Закопцем.
Михайло Закопець – відомий у місті Лева культурний менеджер, музикант. Його офіційно призначили директором музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького у жовтні 2022 року. Освіту здобував у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Після закінчення академії вступив до Academy of Music in Kraków, а опісля її завершення продовжив навчання в Uniwersytet Muzyczny Fryderyka Chopina (Варшава).
У 2020 році пан Закопець став заступником директора з науково-методичної роботи Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, а з жовтня 2021 року виконував обов’язки директора Музею.
Пане Михайле, в чому унікальність музею народної архітектури та побуту «Шевченківський гай»?
Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького – музей просто неба, єдиний у Львові і Львівській області, один із найбільших в Україні – площею 36,6 гектара. Музей із найбагатшою колекцією сакральних архітектурних об’єктів. Музей із доволі добре розвиненою інфраструктурою та вхідною зоною – Інформаційно-освітнім центром, який відповідає усім вимогам доступності. Музей, який організовує події, на які приходить не тисяча, а десять тисяч людей. Музей, який навесні 2022-го року став координатором і гуманітарним хабом для допомоги іншим українським культурним закладам. Музей, який є різним і водночас однаково розкішним у будь-яку пору року. Музей – традиційний, який не боїться інновацій…
Як загалом розвиваються скансени в Україні, оскільки є ризики влучання дронів у музейні об’єкти?
Не буду стверджувати за всі інші скансени, але наш музей просто неба тримає курс на розвиток так само, як і до війни. Як би парадоксально це не звучало, але за останніх кілька років ми зробили більше, ніж у відносно мирний час, розширилася можливість працювати з міжнародними організаціями.
Звичайно, як і у всіх, є ризики, пов’язані з воєнними діями – в Пирогово, наприклад, через вибухи неодноразово були пошкоджені об’єкти. Але пам’ятки у скансенах не переносять.
Чи існує механізм захисту та страхування колекцій від ракетних загроз?
Якщо говорити про фізичний захист фондової колекції, зокрема про її евакуацію, то механізми на державному рівні існують. На ризик повної фізичної втрати експоната багато музеїв зараз активно створюють цифрові реєстри, здійснюють сканування об’єктів. Щодо страхування – то це, мабуть, більше історія для приватних колекцій.
Скільки зараз є експонатів у музеї? Які зі старовинних хат ви ремонтуєте?
На території музею зберігаємо понад 100 різного масштабу архітектурних об’єктів, фондова збірка налічує майже 25 тисяч експонатів. Все це потребує наукового супроводу, обліку.
Щодо реставрації пам’яток, то вона у нас відбувається перманентно: один об’єкт завершили, взялися за інший. Зараз відбувається реставрація щонайменше трьох об’єктів: хати зі села Сілець, хати зі скла Плоска, перевезеної минулого року, та хати зі села Горінчево.
Які хати потребують реконструкції?
Реконструкція – це щось пов’язане зі змінами конструкції, призначенням. Такі дії суперечать самій ідеї існування скансенів. Ми намагаємося максимально зберігати об’єкти такими, якими вони були тоді, коли ще стояли на материнській території. Так, можемо за потреби замінювати окремі деталі, проте техніки будівництва, архітектурне рішення залишаються незмінними.
Який бюджет потрібен для реставрації однієї хати? Чи достатньої коштів з бюджету на це виділяють?
Кошторис реставрації залежить від стану хати, відсотка пошкоджень, тому він може коливатися від 5 тисяч гривень і до мільйона. Коштів із бюджету намагаємося не використовувати. Від початку повномасштабного вторгнення ми прийняли рішення, що всі реставрації максимально робимо власним ресурсом, або за гроші донорів чи меценатів. Поки що нам це вдається.
Які найбільші проблеми виникають під час реставрації старовинних речей?
Процес реставрації – це часто непередбачувана історія, причому в обох випадках: чи ми реставруємо малі предмети, чи великі об’єкти. Якщо говоримо про пам’ятки архітектури, то тут ми залежимо від багатьох факторів – від наявності потрібних матеріалів «вже і на місці» до найпростішого – погодних умов.
Та все ж ключовою одиницею у цьому процесі є фаховий реставратор, який може передбачити ризики і спробувати їх уникнути.
Чи заробляє львівський скансен на себе з продажу квитків інших платних послуг? Завдяки чому музей тримається на плаву?
Так, музей намагається заробляти на себе. Ми завжди всім говоримо, що мінімальний, але дуже дієвий спосіб підтримати українську спадщину – це купити вхідний квиток. У нашому випадку цього достатньо для базового розвитку. Завдяки цьому інституція має змогу частково заробляти і на реставрацію, і на покращення інфраструктури, і на залучення найкращих фахівців. І дуже приємно, що таких свідомих людей, які не шукають способу зайти до музею «зайцем», з кожним роком меншає.
Коли відвідувач бачить, що музей, справді, вкладається у реставрацію та інфраструктуру, то у нього з’являється довіра і бажання бути залученим до таких позитивних змін.
Хто ваш пересічний відвідувач за останні роки? Львівʼяни, мешканці області, чи українці з інших регіонів?
Люди, які цікавляться культурною спадщиною, вже не є пересічними. Ми цінуємо кожного, шукаємо для нього особливу історію, яка викликає емоцію. У цьому, мабуть, теж полягає наша унікальність.
Відвідувачі приїжджають зі всієї України, найбільш мотивовані – з-за кордону. Дуже багато маємо родин із дітьми – окрім справді гарного місця і часу проведення дозвілля, ми їх заохочуємо ще й опцією сімейного квитка – що більше дітей, то вигідніший вхід.
Традиційно протягом усього навчального року приймаємо школярів, студентів – організованим групам пропонуємо екскурсії, майстерки, квести. Постійними гостями у нас є львів’яни – для багатьох відвідування гаю стало уже родинною традицією. Думаємо, як втілити ідею якогось річного абонементу на вхід до музею. Також усі бачать, як за останніх кілька років у нас відчутно змінилася аудиторія у віковому плані – на наших подіях зараз дуже багато молоді.
Зараз загальний квиток в наш скансен коштує 200 гривень, пільговий 100 гривень, сімейний – 500.
Розкажіть про мету експедиційної команди у Верховинський район Івано-Франківщини. На яких умовах привезено у ваш скансен побутові речі гуцулів?
Експедиції – обов’язковий пункт наукової діяльності нашого музею і впродовж останніх кількох років науковці, реставратори, архітектори здійснили багато виїздів, зокрема для пошуку нових цікавих архітектурних пам’яток. Кілька об’єктів уже навіть вдалося перевезти до скансену.
Хату, про яку мова, музейники знайшли і зробили її цифрове документування у рамках міжнародного грантового проєкту EWAP (Endangered Wooden Architecture Programme), який відбувався минулого року. Коли сканували об’єкт, то побачили багато цікавих інтер’єрних речей – отож домовилися із місцевими мешканцями про викуп предметів до музею. Власне їх і привезли минулого місяця.
Які плани щодо розвитку музею та виставок плануєте до кінця цього року?
Планів багато, пріоритетом залишається безпека і реставрація. Маємо в музеї унікальні господарські будівлі – тартак і сукновальню – хочемо тут розпочати процес реставрації. Крім цього, маємо на меті завершити і запустити в експозиційний обіг два об’єкти: у секторах «Львівщина» і «Гуцульщина». А ще активно напрацьовуємо проєкт «містечка».
Щодо виставкової діяльності, то зараз у музеї маємо три повноцінні виставкових простори й на осінь у нас заплановано кілька цікавих проєктів.
У великій виставковій залі хочемо показати одну з наших найцінніших колекцій – кераміку, в костелі з Язлівчика прийматимемо Міжнародний іконописний пленер Новиці, що вже 17-й рік об’єднує найкращих іконописців України і Польщі, а після цього продовжимо тему актуального мистецтва проєктом Влодка Кауфмана.
У нашій виставковій залі в укритті плануємо відкрити виставку Наталки Откович і Оксани Сентимері, які експериментують у традиційній техніці витинанок. Крім цього, зараз активно працюємо над організацією традиційного ярмарку на Покрови, який має відбутися 3-4 жовтня. Це щорічна велика подія, але зараз ми вирішили сфокусуватися на популяризації ремесел. Окрім ярмарку на головній галявині, на різних садибах відбуватимуться воркшопи із гончарства, бондарства, ґонтярства, теслярства… Тому запрошую стежити за анонсами в соцмережах і приходити на наші події, підтримувати культурну спадщину.
Ольга АЛЬТМАН, Leopolis.news
