Непримиренне протистояння між Львівською міською радою та Сокільницькою територіальною громадою переросло в один із найгучніших територіально-інфраструктурних конфліктів у регіоні. Черговий етап судових засідань продемонстрував, що юридичні спроби виконавчих органів Ратуші заблокувати містобудівні рішення сусідньої громади натрапили на процесуальний опір.
Попри те, що Львівська міська рада – це насамперед обраний містянами депутатський корпус, судову війну проти Сокільників ведуть призначені Андрієм Садовим чиновники. Саме Юридичний департамент ЛМР, разом із підконтрольним мерії ЛМКП «Львівводоканал», не зміг утримати першочергові процесуальні позиції.
Судові аргументи Ратуші: тиск чи захист інфраструктури?
Головним предметом суперечок, які залишаються в центрі уваги керівництва Львівської міської ради, є рішення Сокільницької сільської ради № 1370 від 30 грудня 2024 року. Цим документом громада затвердила оновлений Генеральний план свого населеного пункту. Містобудівна документація передбачає масштабне розширення житлової забудови, розрахованої на орієнтовно 14 тисяч мешканців. Проєкт реалізується у безпосередній близькості до Міжнародного аеропорту «Львів». У Сокільниках цей план вважають зваженим та безпечним, натомість для львівських посадовців він став приводом для занепокоєння та спроб призупинити розвиток сусідньої громади через суди.
Юридичний департамент ЛМР намагався через суд тимчасово заблокувати дію оновленого Генплану, але отримав відмову. Львівський окружний адміністративний суд констатував, що позивач не довів нагальної потреби у забезпеченні позову ще до розгляду по суті справи, яка в кулуарах та медіа вже отримала назву «Львів проти Сокільників».
Наступна спроба представників Ратуші накласти заборону на проведення будь-яких будівельних чи земельних робіт у Сокільниках також виявилася безрезультатною. Суд відхилив клопотання, вказавши на відсутність беззаперечних доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення.
Паралельно у судовий процес увійшов ще один суб’єкт – ЛМКП «Львівводоканал». Комунальне підприємство висунуло власні претензії щодо потенційного інфраструктурного навантаження на львівські мережі. Проте суд знову залишився на позиції правової процедури: позивачі не надали беззаперечних доказів існування очевидної та невідворотної загрози для інтересів Львова, яку необхідно було би зупиняти нагальними заходами до початку основних судових слухань.
Прецедент у Верховному Суді
Поштовхом до нового витка судових протистоянь стала постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалена у квітні 2026 року.
Раніше львівські суди нижчих інстанцій взагалі відмовлялися розглядати позови мерії до сусідньої громади, посилаючись на те, що органи самоврядування однієї громади не можуть оскаржувати містобудівну документацію іншої громади в порядку адміністративного судочинства. Однак Верховний Суд скасував ці рішення та сформував важливу правову позицію: якщо рішення сусіда безпосередньо зачіпає інтереси, інфраструктуру та розвиток суміжної громади, оскарження таких актів у суді є цілком правомірним.
Отримавши цей зелений коридор від Верховного Суду, представники Ратуші подали новий позов – уже проти оновленого Генплану Сокільників від 30 грудня 2024 року. Однак перша спроба чиновників скористатися правовою позицією Верховного Суду і нагально «поставити на паузу» містобудівне життя сусідів виявилася невдалою. Львівський окружний адміністративний суд не знайшов достатніх підстав для екстреного зупинення дії документа, залишивши оновлений Генплан Сокільників чинним до фінального судового вердикту.
«Аеропорт у безпеці: тристоронній компроміс без участі Ратуші
Одним із головних публічних та судових аргументів представників Ратуші була теза про існування невідворотної загрози для стратегічного функціонування Міжнародного аеропорту «Львів». У мерії наполягали, що розширення меж Сокільників для житлової забудову заблокує злітну смугу та унеможливить розвиток летовища в майбутньому.
Проте цей аргумент суттєво втратив свою процесуальну вагу: 24 квітня 2026 року Львівська обласна військова адміністрація, Сокільницька територіальна громада та керівництво ДП «Міжнародний аеропорт “Львів”» підписали тристоронній меморандум про співпрацю. Цей документ фактично врегулював ключові інфраструктурні розбіжності.
По-перше, Сокільницька громада офіційно погодилася зарезервувати частину земель для майбутніх технологічних потреб летовища – зокрема, для побудови перспективного вантажного термінала та нових руліжних доріжок.
По-друге, керівництво аеропорту, при координації ЛОВА, погодило актуальні містобудівні обмеження для приаеродромної території та звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з клопотанням залишити свій позов проти Сокільників без розгляду. Суд це клопотання задовольнив, оскільки компроміс між безпосередніми учасниками процесу вже було досягнуто.
Таким чином, ключові зауваження щодо безпеки державного об’єкта було знято в межах правового поля. Це суттєво послабило позиції чиновників Ратуші, адже підписання меморандуму відбулося без участі представників адміністрація Андрія Садового, яка в цьому процесі опинилася поза межами досягнутого компромісу.
Інфраструктурний клінч
Єдиним гострим питанням у судовому протистоянні залишаються претензії комунальних служб. ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до суду з вимогою скасувати положення оновленого Генплану Сокільників у частині, що зачіпає інженерні мережі Львова. За розрахунками львівських комунальників, потенційне зростання населення Сокільників потребуватиме додаткових 9 тисяч кубометрів води на добу, а технічних умов для оброблення такого обсягу стоків без масштабної модернізації львівських колекторів наразі немає.
Проте Львівський окружний адміністративний суд відмовив і водоканалу в забезпеченні позову. Суд зазначив, що саме по собі існування містобудівної документації Сокільників не створює миттєвої чи аварійної загрози інфраструктурі Львова, а всі технічні питання майбутніх підключень та видачі технічних умов мають вирішуватися в окремому порядку.
Незалежна інфраструктура: очисні споруди Сокільників
Наприкінці вересня 2026 року Сокільницька громада зробила крок до повної інфраструктурної незалежності, затвердивши меморандум про співпрацю з приватними інвесторами щодо будівництва сучасної станції перекачування та обробки стічних вод. За розробку проєкту взялися компанії ТОВ «Сокіл-Л» (яка надає власну земельну ділянку під об’єкт) та інвестиційна компанія ТОВ «Нова-КОС». Загальний обсяг запланованих інвестицій в очисну інфраструктуру громади становить майже 450 мільйонів гривень, причому фінансування відбудеться за рахунок приватного капіталу, без навантаження на бюджет Сокільників.
Майбутня станція розрахована на потужність 4500 кубічних метрів на добу. Проєкт розробляється з урахуванням перспективного розвитку території до 2044 року і в майбутньому зможе приймати стоки не лише Сокільників, а також і сусідніх поселень: Скнилова, Басівки та Годовиці. Водночас віддалений сокільницький квартал «Голда» планують під’єднати до очисних споруд Солонківської громади у Малечковичах, куди стоки транспортуватимуться самопливом.
Наявність конкретних планів із розбудови автономної системи водовідведення стала вагомим аргументом у судовому спорі. Громада Сокільників процесуально довела, що її містобудівна документація передбачає створення власної незалежної інфраструктури, що повністю нівелює публічні претензії Ратуші та ремствування комунальників Андрія Садового щодо створення критичного навантаження на колектори Львова.
Судова перспектива: вирішальний раунд
Попри те, що Львівський окружний адміністративний суд на початковому етапі не задовольнив вимоги Ратуші щодо термінового зупинення містобудівних процесів сусідньої громади, у Сокільниках наголошують на своєму законному праві самостійно розпоряджатися власними землями в межах реформи децентралізації.
Водночас завдяки квітневій постанові Верховного Суду представники Ратуші зберегли процесуальну можливість для подальшого судового оскарження. Повноцінний розгляд справи по суті, під час якого суд дасть остаточну оцінку законності ухвалення оновленого Генерального плану Сокільників, призначено на 22 жовтня 2026 року. До цього часу містобудівна документація територіальної громади Сокільників залишається повністю легітимною, чинною та відкритою для реалізації інвестиційних проєктів.
Історична автономія Сокільників
Сьогодні Сокільники – це одна з найзаможніших громад Львівщини. Вона самостійно залучає великих інвесторів, розбудовує масштабні логістичні центри, торговельні комплекси, зводить сучасне житло, а незабаром збудує й власні очисні споруди.
Увесь цей бізнес сплачує податки безпосередньо до бюджету Сокільницької громади, а не до казни Львова. На думку багатьох аналітиків, судовими позовами виконавчі органи Ратуші намагаються, ймовірно, встановити регуляторний контроль над цими фінансово привабливими територіями, хоча юридично Львів не має права претендувати на доходи і майно сусідів.
Сокільницька інфраструктурна відстороненість має глибоке історичне коріння. Ще від 1392 року Сокільники стали автономними від Ратуші, коли перейшли на німецьке право (що розвивалося за аналогією з Магдебурзьким). Цей правовий статус надав сокільничанам низку унікальних привілеїв:
Сокільники ще від 1392 року стали цілком автономними від Львова, коли перейшли на німецьке право, яке розвивалося паралельно із Магдебурзьким правом. Цей правовий статус надав сокільничанам низку привілеїв:
- мешканці Сокільників не відробляли панщину, натомість платили фіксований грошовий податок (чинш) − 1 гривню за лан землі (30 моргів або орієнтовно 17 гектарів);
- права і свобода мешканців Сокільників були захищені королівськими привілеями, а самоврядування здійснював місцевий війт;
- у Сокільниках діяв власний адміністративно-господарський суд. До Львова, до королівського суду, передавали лише осіб, підозрюваних у важких злочинах, зокрема у вбивствах;
- Сокільники мали цілковиту економічну свободу: понад 800 гектарів оброблюваної землі, власну інфраструктуру та навіть млин, який приносив чималі прибутки.
Добробут Сокільників від давніх часів не давав спокою Львівській ратуші, оскільки поселення було розташоване на тогочасному торговельному шляху з Центральної та Південної Європи (Карпатський перевал – Стрий – Сокільники – Львів). Ратуша вимагала, щоби Сокільники віддавали зібране торгове мито до скарбниці на площі Ринок, натомість тогочасні війти Сокільників показували у бік Львова красномовні й непристойні жести відмови.
Висновок: від судової облоги до історичної справедливості
Судова кампанія Ратуші проти Сокільників на сьогодні схожа на юридично вразливу. На думку авторитетних експертів, намагання чиновників ЛМР обмежити через суд законні права самоврядування іншої громади, апелюючи до потенційних інфраструктурних ризиків, наразі не знайшли належного процесуального підтвердження.
У кулуарах та експертному середовищі ці позови дедалі частіше трактують не як захист львівської комунальної економіки, а як наслідок політичних амбіцій Ратуші через те, що фінансово спроможна громада відмовилася увійти до складу «Великого Львова», обравши незалежність від сусідів та збереження власних фінансових потоків.
Сокільники історично та економічно довели свою спроможність розвиватися автономно, і саме тому на початковому етапі Львівський окружний адміністративний суд послідовно відмовив міським службам Львова у задоволенні їхніх вимог . Ба більше, захисники Сокільницької громади прямо вбачають у діях міського голови Львова не захист прав львів’ян, а ознаки політичного тиску на сусіда.
Фінальним і найбільш парадоксальним аргументом у цьому протистоянні є територіальний фактор. Оскільки значна частина сучасного південного Львова (зокрема, вулиці Наукова, Володимира Великого та територія Центрального автовокзалу) історично розкинулася на землях, які століттями належали Сокільникам, у цій громаді вважають, що Ратуша мала би дбати не про судові обмеження, а про справедливі фінансові компенсації (чинш) за використання цих територій. Адже задекларований у Верховному Суді принцип взаємного врахування життєвих інтересів громад має працювати в обидва боки.
Ярослав ЛЕВКІВ, для Leopolis.news
