У п’ятницю, 5 червня, Львів попрощається з військовослужбовцями Павлом Кириличем, Ігорем Ковалем та Остапом Рудником, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.
«Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань», – йдеться у повідомленні ЛМР.
Прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ (вул. Городоцька, 319).
Чин похорону воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Павла Кирилича та Остапа Рудника поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Ігоря Коваля — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
Біографічні довідки захисників
Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024). Львівʼянин.
Навчався у середній загальноосвітній школі №54 м. Львова, згодом — у Львівському державному університеті внутрішніх справ.
Працював у сфері виробництва металопластикових конструкцій на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Остап із раннього віку захоплювався футболом. Вирізнявся комунікабельністю, добротою та щирістю, завжди був готовий прийти на допомогу.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою командира 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України — медаллю «Слава і Честь».
У Остапа Рудника залишились мама, тітка, племінник та родина.
Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026). Львів'янин.
Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради. Згодом навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту».
Працював пекарем на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Ігор був добрим, відповідальним, мужнім і сміливим, завжди залишався доброзичливим та комунікабельним. Любив музику, спів, риболовлю та готування, мав особливу любов до тварин. Захоплювався водним поло, брав участь у спортивних змаганнях і здобував призові місця.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України.
В Ігоря Коваля залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та родина.
Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026). Уродженець села Тисовиця Львівської області.
Навчався у філії Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Михайла Вербицького села Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області — «Тисовицька гімназія». Згодом здобув фахову освіту у професійно-технічному училищі.
Проходив строкову військову службу.
Працював пекарем на приватному підприємстві, а також водієм навантажувача у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія САТ».
Зі слів рідних, Павло був товариським, комунікабельним, відповідальним, добрим і щирим. Вирізнявся позитивним світоглядом, життєрадісністю, турботливістю та гарним почуттям гумору. Захоплювався спортом, зокрема футболом, любив збирання грибів та відпочинок на природі.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Павла Кирилича залишилися дружина, донька, син, брати і сестри з сім’ями, родина, сусіди, друзі та побратими.
Джерело: 032.ua
