Британський історик Ніл Фергюсон відповів на пряме питання, чи здатен загнаний у кут Кремль пустити в хід ядерну зброю. Його позиція: ні, і не тому, що Путін добрий чи зв'язаний зобов'язаннями, а тому, що застосування просто нічого йому не дає. Репутаційно Росія, за оцінкою історика, вже ізгой для половини світу, можливо, для третини – але ядерний удар позбавив би її й тих, хто ще схильний ставати на бік Москви.
Як повідомляє "Хвиля", таку думку висловив британський історик Ніл Фергюсон в інтерв'ю економісту Ларрі Котлікоффу.
"Ядерний удар по Києву не дав би Путіну нічого, крім повної втрати залишків репутації в очах тих, хто у світі ще схильний ставати на його бік. Він і так ізгой, можливо, для половини світу, можливо, для третини; після такого він став би ізгоєм скрізь. І як би він пояснив росіянам, що мета возз'єднати матінку-Росію з її історичним серцем у Києві може бути досягнута знищенням історичного Києва? Йому й так важко продавати російській публіці те, що він робить звичайною зброєю", – заявив історик.
Військового сенсу в цьому Фергюсон теж не бачить. За його словами, лінія фронту колосально довга, а концентрації військ рідкісні – великих скупчень піхоти чи техніки в цій війні тримати взагалі не можна, їх знищують дрони. Тобто цілі, заради якої в класичній логіці застосовувалася б тактична ядерна зброя, на цьому фронті фізично не існує. Логіку історика підтверджує й те, як ядерна тема використовується Кремлем останнього року: Інститут вивчення війни пов'язав нову хвилю погроз навколо ракет "Сармат" з провалом весняно-літньої кампанії 2026 року і назвав її інструментом маскування системної кризи армії.
Аналітики ISW зазначали, що у квітні 2026-го російські війська вперше за тривалий час втратили більше території, ніж захопили. З цього випливає ширший висновок історика про стан Росії: він називає її бутафорською неоімперською державою і каже, що відкриттям останніх чотирьох з половиною років стала відсутність у Москви тієї військової потуги, яку їй приписували. Ядерна риторика в такій картині – не ознака сили, а спосіб компенсувати неспроможність домогтися результату звичайними засобами. Фергюсон при цьому не вважає війну нескінченною: він хоче, щоб військовий тиск українців змусив Кремль піти хоч на якусь угоду.
