Сполучені Штати та Ізраїль не досягли головних цілей війни проти Ірану – не повалили режим у Тегерані й не зняли остаточно ядерну загрозу. Та якщо дивитися ширше, Іран вийшов із трирічного протистояння помітно слабшим, а позиції США на Близькому Сході – міцнішими.
Як передає "Хвиля", таку оцінку у колонці для Foreign Affairs дав Джеймс Джеффрі – колишній дипломат, який працював у семи адміністраціях США та обіймав посаду спецпредставника з питань Сирії.
Більшість у Вашингтоні зустріла угоду про перемир'я скептично, визнає автор. Операція "Epic Fury", що тривала з кінця лютого, мала привести до зміни влади та усунення ядерної програми, але цього не сталося. Джеффрі пропонує рахувати не один епізод, а весь конфлікт, що почався з нападу ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року.
Саме так його трактує й Держдеп. У документі, що обґрунтовував операцію, відомство назвало її лише "черговим раундом тривалого міжнародного збройного конфлікту з Іраном".
Мережа іранських проксі, за оцінкою автора, лежить у руїнах. Рештки ХАМАС утримують перемир'я в Газі, проіранські угруповання в Іраку й хусити цього разу майже не втручалися. Ізраїль розгромив Хезболлу, і Ліван уперше за понад 40 років сів за стіл прямих переговорів про її роззброєння. Ізраїльські війська тримають ліванську територію аж до річки Літані.
Військові втрати Тегерана Джеффрі називає руйнівними. За даними Пентагону, від 28 лютого США уразили понад 1500 об'єктів іранської ППО та 1250 складів дронів і балістичних ракет. Сам Іран оцінив збитки у 270 мільярдів доларів.
Єдиним успіхом Тегерана автор вважає здатність перекрити Ормузьку протоку. Але й цей козир, на його думку, поступово знецінюється. Ціни на нафту зросли приблизно на 50 відсотків – тоді як ембарго 1973-74 років підняло їх більш ніж на 300. Світ швидко знайшов обхідні шляхи: експорт сирої нафти зі США у травні сягнув рекордних 5,6 мільйона барелів на добу, Саудівська Аравія прокачує до семи мільйонів барелів трубопроводом в обхід протоки, а ОАЕ добудовують власний маршрут.
Головним тестом автор називає долю ядерної програми. За меморандумом Іран зобов'язався лише обговорювати її та розбавити запаси урану, збагаченого до 60 відсотків – небезпечно близько до зброярського рівня. Джеффрі переконаний, що санкції та реальна загроза нових бомбардувань дають Вашингтону важелі домогтися сталих обмежень на збагачення – чого не гарантувала ядерна угода 2015 року, обмеження якої однаково почали б знімати вже цьогоріч.
Союзники сварилися: країни Перської затоки не пускали частину авіації США зі своїх баз, Європа дорікала за брак консультацій, а Вашингтон критикував Ізраїль за операцію в Лівані. Та Джеффрі не бачить, куди їм податися: Нетаньягу ізольований і не має іншого глобального покровителя, а Затока – іншого серйозного партнера проти Ірану. Експертка Дана Строул у Foreign Affairs попереджає, що адміністрації "доведеться системно змінити підхід до роботи з регіональними партнерами". Відносно злагоджений саміт G7 у середині червня лише підкреслив образ єдності: Трамп узгодив позиції щодо Ірану з арабськими лідерами та підписав комюніке з жорсткою підтримкою України.
Рішення вдарити по Ірану автор називає недосконалим і ставить його в один ряд із наказом Трумена про похід до річки Ялу в Кореї та війнами Буша в Афганістані й Іраку – амбітними кроками, що не принесли повної перемоги. Але підсумок трьох років, на його думку, відкотив назад здобутки Ірану за попередні два десятиліття. "Завдання тепер – не недосяжна остаточна перемога, а закріплення набутого й гарантія, що Іран лишатиметься слабшим, ніж до 2023 року", – резюмує Джеффрі.
