Сполучені Штати Америки кардинально змінюють свою глобальну стратегію, переходячи від моделі прямого територіального контролю до витонченого постімперського управління у стилі стародавньої Візантії. Замість класичного розширення кордонів Вашингтон робить ставку на цілеспрямоване ослаблення конкурентів та потужний психологічний вплив на іноземні еліти, використовуючи демонстративну розкіш та сакралізацію власних владних інститутів.
Про це говорили політичний психолог Всеволод Зеленін та політолог Юрій Романенко.
Аналізуючи сучасну геополітичну стратегію Сполучених Штатів, експерти відзначають свідому відмову американських еліт від класичного колоніалізму. Сучасний світ вимагає набагато гнучкіших підходів до збереження глобального лідерства. За словами політичного психолога Всеволода Зеленіна, Америка більше не прагне фізично захоплювати нові території чи брати на себе пряму відповідальність за управління іншими націями. Натомість використовується глибоко прагматичний підхід, який дозволяє ефективно контролювати світові процеси виключно через домінування та послаблення всіх інших геополітичних гравців.
"Як психолог, для мене це таке постімперське мислення. Я не збираюся будувати імперію. Я збираюся ось тут зробити те, що мені потрібно. А всіх інших не збираюся робити колоніями. Я зроблю так, щоб вони були просто дуже слабкими", – зазначив Зеленін.
Політолог Юрій Романенко проводить дуже чіткі паралелі з історичним досвідом стародавньої Візантії. Він детально пояснює, що така стратегія непрямого управління завжди виникає в умовах нестачі внутрішніх ресурсів, коли імперія змушена маніпулювати своїми зовнішніми ворогами. Яскравим сучасним інструментом подібної "м'якої сили" експерт вважає традиційні американські молитовні сніданки, які збирають еліти з усього світу. Романенко також вказує на глибоку внутрішню трансформацію політичної системи США, де любов до показової розкоші є симптомом переходу до нової форми правління.
"Так діяла Візантійська імперія, яка була спустошена чумою, війнами з арабами і втратила купу земель. Потім ще були внутрішні іконоборчі війни. Вона прийшла до моделі витонченої візантійської дипломатії, яка діяла саме в тій логіці, яку ти намалював. Тобто, якщо ти не надто сильний і не можеш впоратися з численними ворогами по периферії, то вибудовуєш відносини за принципом "мій друг – це той, хто ворог мого ворога", і нацьковуєш їх один на одного. Тому далека Київська Русь, яка знаходилася бозна-де, приходила в особі норманів, що теж були для них варварами. Чому вони їх християнізували? Тому що це була форма впливу. В Америці механізм схожий. Що таке інститут молитовних сніданків? Ти привозиш варварські племена, в розумінні американців. Дмитро Видрін розповідав мені в середині нульових, що був на молитовному сніданку з президентом США. Я тоді думав: "Нічого собі, як ви туди потрапили?". А через рік чи два дізнався, що там були сотні людей. Зараз це вже просто інститут, який заробляє гроші. Ти заносиш гроші, туди з усього світу з'їжджаються люди, сидять, слухають якусь повістку і захоплюються цією пишністю. До речі, Трамп каже, що йому не вистачає масштабу Білого дому, що потрібно щось добудувати, бо воно не відповідає завданням пишності ранньоімперської структури держави. По суті, він здійснює перехід – усвідомлено чи ні, ми не знаємо, але я думаю, що еліта, яка стоїть за ним, усе розуміє. Усі ці езотеричні екзерсиси Пітера Тіля з антихристом і таємними знаннями – це прояв ідеологічної відповіді на фактичний перехід і кризу пізньоамериканської республіки до ранньоімперської форми правління. Тому Трамп і каже: "Дивіться, яка в мене тут позолота"", – зазначив Романенко.
Щоб максимально точно пояснити психологічний механізм такого впливу на свідомість іноземних лідерів, Всеволод Зеленін використовує спеціальний термін. Психолог наголошує, що показова монументальність, неймовірна розкіш та сакральна таємничість владних інститутів створюють у запрошених іноземних делегацій глибокий комплекс меншовартості. Цей культурний шок від зіткнення з багатством метрополії надалі змушує периферійні еліти абсолютно добровільно погоджуватися на свою другорядну роль.
"Я як політичний психолог називаю це халдейським мисленням. Що таке халдейське мислення? Повинні створюватися пишні церемонії в стилі Ватикану. Це має бути настільки пишно і таємниче: бібліотеки Ватикану, бібліотеки Александрії чи інші священні місця. Ти повинен створити такі умови, за яких варвари і тубільці з усього світу, яких ти запрошуєш, розуміють, що потрапили до якихось вищих істот. Вони настільки вражені, що повертаються додому і кажуть: "Та ні, нам до них ще дуже далеко"", – підкреслив експерт.
Розвиваючи думку про архітектурне та естетичне придушення іноземних гостей, Юрій Романенко навів ще один приклад із візантійської історії. Він порівняв сучасні візити залежних політиків до Вашингтона з подорожами стародавніх правителів варварських племен до Константинополя. За словами політолога, неймовірна розкіш столиці у поєднанні з передовими військовими технологіями тієї епохи беззаперечно і назавжди закріплювали статус імперії у свідомості гостей, не залишаючи їм жодних ілюзій щодо можливості протистояння.
"Храм Юстиніана, Айя-Софія, виконував саме цю функцію. Ти заходиш у приголомшливу будівлю – величезний простір, куди ллються потоки світла, навколо золото, перли, пишні форми, а на троні сидить імператор. І ось ти прийшов, умовно кажучи, з-під Києва: ще вчора ти бігав із сокирою по лісах, полював чи ловив одноплемінників, щоб привезти сюди на ринок і заробити грошей. Нічого ж не змінюється функціонально. А сьогодні ти приїхав сюди і потрапляєш на цей бенкет духу, смаку та естетичного задоволення. Але водночас ти стикаєшся зі зримою та незримою загрозою, бо навколо стоять люди в обладунках – важкоозброєна кіннота, катафрактарії. На той час вони були як танки, і з'явилися по суті як відповідь на нестачу людей, бо замість римських легіонів, для яких потрібні були маси людей, у тебе з'явився такий собі танк. У принципі, по всій Європі це теж поширилося у вигляді лицаря, який здійснив переворот на полі бою завдяки стремену та технологіям обладунків", – підсумував аналітик.
