Редакція Leopolis.news вирішила передрукувати допис Павла Романюка, присвячений діяльності директора Львівського історичного музею Романа Чмелика, з огляду на суспільну значущість порушених у ньому питань — збереження музейних цінностей, їхнє переміщення за кордон та подальшу долю Музею Євгена Коновальця у Зашкові. Автор порушує низку питань щодо втрати музейних предметів, експонування 605 музейних предметів у Польщі та кадрових рішень у музеї. Водночас редакція готова надати слово всім згаданим у дописі особам та установам для викладення власної позиції й відповіді на порушені автором питання.
Наводимо текст повністю:
«Україна чи Росія?
На кого працюють рішення директора Львівського історичного музею?
У час повномасштабної війни Росії проти України, окупації близько 20 відсотків української території та цілеспрямованого знищення російськими агресорами пам’яток української історії й культури керівники державних чи комунальних музеїв зобов’язані усвідомлювати виняткову відповідальність за кожну довірену їм національну реліквію.
Йдеться не лише про виконання посадових обов’язків. Найперше — про збереження історичної пам’яті українського народу, проти якого Росія воює не тільки ракетами й дронами, а й знищенням культурної спадщини, національної символіки та історичних раритетів.
У цьому контексті діяльність директора Львівського історичного музею Романа Чмелика викликає чимало застережень, потребуючи відкритої, принципової й документально обґрунтованої громадянської оцінки.
Меморіальні речі Романа Шухевича: втрачені назавжди
При вході на виставку в Історичному музеї, присвячену Романові Шухевичу, на площі Ринок, 6 у Львові, відвідувача зустрічає інформаційна таблиця. Зазначено, які музейні предмети після початку повномасштабної війни перемістили у безпечне місце, а які особисті речі Головного командира УПА втрачено назавжди.
Унаслідок російського удару по Музею Романа Шухевича 1 січня 2024 року знищено 16 пам’яток Музейного фонду України. Серед них — меморіальний стіл, крісла, фотель і фортепіано Романа Шухевича, а також скульптура Степана Бандери авторства Ярослава Троцька. Вціліло лише бронзове погруддя Романа Шухевича, розташоване навпроти музею.
Безпосередній винуватець знищення музею — держава-агресор, Російська Федерація. Це не підлягає жодному сумніву.
Проте постають й інші питання. Зокрема, директор Львівського історичного музею Роман Чмелик персонально відповідає за організацію збереження музейних фондів. Чому ж у приміщенні, яке стало ціллю російського удару, залишили унікальні меморіальні речі?
Відомо, що близько 600 експонатів завчасно перемістили у безпечне місце. Отже, керівництво музею усвідомлювало небезпеку й мало можливість організувати евакуацію. Чому ж саме найцінніше — особисті речі Романа Шухевича, які неможливо замінити копіями або новими музейними експонатами, — залишили в будинку?
Пояснення, що це великогабаритні меблі та фортепіано, не знімає питання. Навпаки, воно породжує нові.
- Маючи приклади знищення музеїв на сході України, а також власний транспорт, персонал і безпечне сховище, директор Львівського історичного музею чомусь залишив меморіальні речі на місці.
- Чи проведено службове розслідування та встановлено ступінь відповідальності посадових осіб Львівського історичного музею?
Натомість відвідувачам музею фактично пропонують коротке повідомлення: частину експонатів вивезли, а особисті речі Романа Шухевича втрачено назавжди. Ніби йдеться про стихійне лихо, за яке, крім Росії, ніхто не відповідає.
Безцінні реліквії — особисті речі генерал-хорунжого Романа Шухевича — родина Шухевичів зберегла в часи комуністичного терору СРСР, а через злочинну бездіяльність директора музею Р. Чмелика в незалежній Українській державі їх безнадійно втрачено.
Недарма власники раритетів, володіючи безцінними артефактами української історії та культури, часом кажуть: «Не передам до жодного музею, бо продадуть, вкрадуть чи знищать». Тож маємо незаперечний приклад!
Обов’язок керівника музею не лише в тому, щоб після трагедії скласти перелік утраченого. Керівник повинен був зробити все, аби музейні пам’ятки не були втрачені.
Якщо керівник не забезпечив порятунку унікальних меморіальних раритетів або не може документально підтвердити, що використав для цього всі наявні можливості, мав би щонайменше сам вимагати незалежного службового розслідування. Якщо розслідування встановить управлінську відповідальність, логічним наслідком має стати заява про звільнення. Надалі — адміністративна чи судова відповідальність.
Заподіяно шкоду національним інтересам України, що може мати ознаки державної зради або злочинної безвідповідальності. Що на цей раз?
605 музейних експонатів у Польщі та судова заборона щодо двох картин
Постала інша небезпечна ситуація.
До Польщі на виставку «Пограниччя Європи — зі скарбниці Львівського історичного музею» експоновано 605 музейних предметів. Представники родини Любомирських заявили претензії на два твори — «Портрет Роксолани» XVI століття та «Портрет юнака» Алоїза Рейхана 1850 року.
Польський суд наразі не конфіскував картини, заборонивши їхнє переміщення. Отже, наразі твори не можна повернути в Україну. До справи вже долучилися Міністерство культури, Міністерство закордонних справ і Міністерство юстиції України.
Остаточного рішення ще немає, тож називати твори втраченими передчасно. Однак сам факт, мало не навмисного, виникнення такого ризику потребує відповіді на принципові запитання:
- Чи перевіряли перед вивезенням за кордон історію походження кожного музейного раритету?
- Чи аналізували потенційні претензії колишніх власників або їхніх спадкоємців?
- Чи провели правову експертизу з урахуванням законодавства Польщі?
- Чи передбачили в договорах про переміщення творів за кордон належні правові гарантії повернення експонатів?
- Хто персонально погодив вивезення згаданих картин?
- Чи було належно оцінено загрозу судової заборони?
Твердження, що українські експонати у Польщі перебувають у фізичній безпеці, не знімає питання їхньої юридичної безпеки. Музейний раритет може не постраждати від ракети, але опинитися заблокованим за кордоном. Таких колізій чимало.
Якщо картини вивезли без належної перевірки легітимності їхнього походження та оцінки правових ризиків, це містить серйозний управлінський прорахунок особисто директора Львівського історичного музею Р. Чмелика, який, до речі, надовго пропадає в Польщі. Якщо з його вини бодай один твір не повернеться до Львова, відповідальний керівник має одразу подати у відставку, а не очікувати наслідків рішень державних органів.
Замість висновків — черговий удар по патріотичному музею
Після втрати меморіальних речей Романа Шухевича та загрози неповернення двох картин із Польщі директор Львівського історичного музею Р. Чмелик не залишає посади, натомість ухвалив рішення завдати чергового удару по одному з найважливіших осередків національно-патріотичного виховання Львівщини — Історико-меморіальному музею Євгена Коновальця у Зашкові, який є філією Львівського історичного музею.
Під виглядом благоустрою Львівська міська рада, с. Зашків ввійшло до Львівського району, запланувала переміщення пам’ятника Євгену Коновальцю та встановлення біля нього туристично-інформаційного центру з інклюзивною вбиральнею. https://zaxid.net/lvivska_miskrada_napratsyuvala_proyekt…
Опівдні 8 червня цього року завідувач музею І. Селецький пояснив підрядникам запланованих робіт відповідальність за порушення ними пам’яткоохоронного законодавства. А вже за дві години самому Селецькому вручили наказ директора Історичного музею про його майбутнє звільнення через скорочення посади завідувача.
Очевидно, добродія Чмелика влаштовує порушення пам’яткоохоронного законодавства, пов’язані з будівництвом ТІЦу з туалетом, перенесенням пам’ятника Є. Коновальцю, перенесенням підірваного тулуба пам’ятника на заднє подвір’я музею, розміщенням біля будинку читальні 1907 року бетонної тераси й забрукуванням родинного саду Коновальців.
Після запланованого кадрового скорочення в музеї залишиться тільки один науковий співробітник. Одна особа не в змозі одночасно проводити екскурсії, приймати відвідувачів, виконувати наукову та фондову роботу, організовувати заходи й утримувати музей. Будь-яка відпустка, хвороба чи відрядження означатиме параліч закладу.
Йдеться не про «оптимізацію», а про кадрове знекровлення та фактичне згортання діяльності Музею Євгена Коновальця. Саме тоді, коли Росія намагається знищити пам’ять про Український визвольний рух.
Вражаюче синхронні дії! Чи все це випадковий збіг обставин?
Цілком антидержавне рішення директора Історичного музею ухвалюється тоді, коли Офіс Президента України анонсує перепоховання останків Є. Коновальця в Україні. Цим рішенням зупинити роботу Музею Є. Коновальця Р. Чмелик маніфестує протидію рішенню Президента України про перенесення в Україну праху Є. Коновальця.
Як на ці обставини реагує голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький? Мовчання! Мовчання — знак згоди.
Запитання, винесене в заголовок, — не твердження прямої співпраці директора музею з Росією. Але ж прямі наслідки його управлінських рішень.
Коли Росія масовано фізично знищує українські музеї, а український керівник, з мовчазної згоди влади, залишає патріотичний музей з єдиним працівником у штаті (львівське «ноу-хау» знищення музею), наслідки небезпечно збігаються: Україна втрачає сакральні осередки плекання національної пам’яті.
Попередні підсумки
Росія умисно знищила Музей Шухевича ракетою і вогнем. А хто відповість за те, що меморіальні речі не було врятовано? За ризик неповернення творів із Польщі? За кадрове знекровлення Музею Коновальця? Тиша!
Директорові Львівського історичного музею годиться не обурюватися гостротою прикрих запитань, а публічно відповісти на кожне з них — документами, наказами, планами евакуації, висновками службових перевірок і правовими експертизами.
Якщо переконливих відповідей немає, відповідальне рішення тільки одне — звільнення. З наступним юридично-правовим розглядом.
Львівській обласній раді як засновниці музею годиться невідкладно:
- провести принципове службове розслідування обставин знищення 16 музейних пам’яток Музею Романа Шухевича;
- перевірити законність, обґрунтованість і правове забезпечення вивезення 605 музейних експонатів у Польщу;
- встановити персональну відповідальність за загрозу неповернення двох творів;
- забезпечити музей у Зашкові штатом, достатнім для повноцінної діяльності.
Байдужість, безвідповідальність і кадрове знекровлення музеїв, що зберігають національну пам’ять, поготів у стані великої війни з історично ворожою Росією, — не просто погане управління. Це свідомий удар по історичній пам’яті України.
Чекаємо принципової відповіді Львівської обласної ради і адміністрації.
P.S.
Колізія далека до завершення, не розставлено всі крапки над «і». Дирекція Львівського історичного музею, розуміючи, що комунікація Офісу Президента України з головою Львівської обласної адміністрації стосовно розвитку музею Є. Коновальця негативно позначиться на директорській посаді Р. Чмелика, запустила фейк, що ліквідація посади керівника сектору музею Є. Коновальця з переведенням завідувача на посаду гардеробника музею «Визвольної боротьби України» — начебто початок процесу перетворення музейного сектору на музейний відділ. Зробити якнайгірше з метою фіктивного кращого!
Для позитивних дій посад не ліквідовують, а навпаки — збільшують їх кількість. Звісно, з часом теж не «клеїться», бо ліквідація посади завідувача сектору Музею Є. Коновальця сталася 8 червня, а Кабінет Міністрів розпорядження «Про перепоховання в Україні останків видатного борця за незалежність України у XX столітті Євгена Коновальця» ухвалив 15 липня 2026 р.
Документи, які обґрунтовують створення Національного музею Є. Коновальця, розроблені І. Я. Селецьким, розглянуті 20 липня державною комісією з перенесення праху героїв України, схвалені та протокольним дорученням скеровані Львівській ОДА. Замість подяки панові Селецькому за надану можливість для Львівського історичного музею стати Національним музеєм його звільнено.
Голка з брехливого мішка болісно стирчить, без жодної реакції очільника Львівщини. Ані службових розслідувань, ані заяви про звільнення Р. Чмелика.
Громадськості Львова час збудитися.
Слава Україні!
Павло Романюк
Лауреат премії НСЖУ і медалі Бориса Возницького «За збереження історичної спадщини»
