У статті «Андрій Садовий нездатний впоратись зі своєю задачею», в якій ішлося про недбалість львівської влади у питанні забезпечення львів’янам доступу до укриття за адресою вулиця Сахарова, будинок №40, було згадано Франківську окружну прокуратуру Львова. Редакція обіцяла проаналізувати відповідь керівника цієї прокуратури Олексія Марушія: що він зробив стосовно питання захисту життя громадян, а що повинен був зробити.
У цілому прокурор Олексій Марушій зробив небагато: процитував статтю 131-1 Конституції України, Закон «Про прокуратуру» та скерував журналістське повідомлення про небезпеку для мешканців вулиці Сахарова до Львівського районного управління поліції №2 та до Франківської районної адміністрації, з якою прокуратура перебуває в одній будівлі. Прокурор запевнив, що поліція та адміністрація журналістське звернення розглянуть і повідомлять про результат його опрацювання.
Відповідь поліції та адміністрації під час дії воєнного стану в Україні мала би бути однозначною: доступ до укриття за адресою вулиця Сахарова, будинок №40 для мешканців багатоповерхівки забезпечений цілодобово. Проте ні такого, ні будь-якого іншого повідомлення не надійшло, окрім безпорадної відповіді очільниці Франківської адміністрації Галини Нарівної, опублікованої у попередній статті.
Тим часом Рівненська обласна прокуратура наголосила, що діяльність цього правоохоронного відомства ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров’я, честі й гідності найвищою соціальною цінністю, що є пріоритетом прокурорської діяльності.
Водночас вищезазначені тези цілком відповідають Конституції України, на яку послався прокурор Олексій Марушій (див. статтю 3); вони є базовим принципом роботи правоохоронних органів у демократичній державі. Головні напрями забезпечення зазначеного конституційного принципу полягають у дієвих правових, організаційних та інституційних державних гарантіях, а саме:
- захист прав: орієнтація на захист потерпілих від злочинів;
- гідність: дотримання прав людини під час слідчих дій;
- гуманізм: пріоритет інтересів громадянина над інтересами державної структури;
- законність: нагляд за дотриманням законів органами правопорядку.
Підтримуючи правову позицію Рівненської обласної прокуратури, Офіс Генерального прокурора наголосив, що прокуратура захищає життя та права громадян способом таких визначальних юридичних процесів:
- організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях (зокрема щодо злочинів проти життя та здоров’я особи);
- підтримання публічного обвинувачення в суді, щоб винні у посяганні на життя понесли справедливе покарання;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у визначених законом випадках, коли особа не може самостійно захистити свої права.
1) Якщо під час повітряної тривоги мешканців будинку №40 на вулиці Сахарова не допускають до укриття, хіба це не злочин проти життя та здоров’я особи? Очевидно, що злочин.
2) Чи винні у недопущенні мешканців до укриття вже понести справедливе покарання? Очевидно, що ні.
3) Якщо мешканці будинку №40 на вулиці Сахарова не можуть достукатися до посадових осіб Львова з метою забезпечення доступу до укриття (тобто не можуть самостійно захистити свої права), хіба прокуратура не повинна представляти їхні інтереси? Очевидно, що зобов’язана.
Тоді чому прокурор Олексій Марушій, який не оре і не сіє, не меле і не кує, при цьому отримавши у 2025 році сукупний дохід із податків громадян (від Офісу Генерального прокурора та від Тернопільської обласної прокуратури) у розмірі 1 677 743 гривні, не сприяє вирішенню очевидних і важливих суспільних проблем? Невже було потрібно їхати зі Стрия до Львова, закінчити юридичний факультет Львівського франкового університету, щоби тепер повідомлення журналіста лише пересилати з одного відомства до іншого?
Зате на шпальтах тернопільського видання «20 хвилин» керівник Тернопільської обласної прокуратури Віталій Панченко у вересні 2025 року виспівував Олексієві Марушію кучеряві дифірамби: «Я знаю його сильні сторони, професійний підхід до роботи і переконаний, що ця людина здатна виконувати роботу швидко і якісно».
Припустімо, так уже склалося, що керівник Франківської окружної прокуратури Львова не надто переймається найвищою соціальною цінністю – життям і здоров’ям громадян, які платять йому понад півторамільйонну зарплату. Його не цікавить і те, що громадян України не допускають до укриття під час тривоги. Однак за законом він зобов’язаний дбайливо піклуватись про державну власність. Невже Олексія Марушія, як колишнього військового прокурора та учасника АТО, не зацікавив факт, у який спосіб колишнє чи то державне, чи комунальне приміщення цивільного захисту стало приватною власністю?
Імовірно, оскільки Олексій Марушій після завершення навчання на юридичному факультеті тривалий час, починаючи з 2014 року, працював у військовій прокуратурі, можна припустити, що він недостатньо орієнтується в цивільному законодавстві. Наприклад, «відфутболивши» журналістське повідомлення про потенційну загрозу львів’янам, прокурор не зважив на статтю 32 Кодексу цивільного захисту України, де сказано, що захисні споруди державної та комунальної власності не підлягають приватизації або відчуженню. Не звернув прокурор уваги й на Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», в якому визначено перелік майна, що не підлягає приватизації, зокрема й об’єкти цивільного захисту.
Будинок №40 на вулиці Сахарова (колишня Вулецька) збудований наприкінці 1937 року. Тогочасний очільник Львова Станіслав Островський (1936-1939) вимагав від забудовників облаштовувати бомбосховища у кожній новобудові. Отже, окрім звичайних підвалів для кожної квартири, у цьому будинку збудували і приміщення площею 140 квадратних метрів, яке від початку мало цільове призначення – бути бомбосховищем.
Натомість експропріатори часів темного історичного періоду владарювання Андрія Садового тривалий час використовували 140 квадратних метрів бомбосховища як склад для зберігання автомобільних запчастин, а сьогодні зловмисно перешкоджають громаді користуватися цим укриттям.
Хоча з весни 2021 року спецслужби західних країн публічно попереджали про повномасштабний напад рашистів на Україну, Андрій Садовий займався продажем захисних споруд, щонайменше однієї захисної споруди на вулиці Угорській, попередньо довівши її до занедбаного стану. Робив це при безучасності львівських депутатів, які на політичному подіумі репрезентують себе позірно патріотами у вишиванках.
Що повинен був зробити прокурор?
Отримавши повідомлення про недопущення мешканців до укриття під час тривоги, керівник Франківської окружної прокуратури Львова був зобов’язаний з’ясувати такі обставини:
- чи внесено укриття за адресою вулиця Сахарова, будинок №40, до фонду захисних споруд цивільного захисту;
- якщо ні, то з яких причин;
- якщо внесено, але доступ до укриття відсутній, то з яких мотивів?
Прокурор мав вжити представницьких заходів (звернутися з позовом) в інтересах держави або органу цивільного захисту з метою зобов’язати балансоутримувача забезпечити цілодобовий безперешкодний доступ до захисної споруди. Крім того, згідно зі статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України, він був зобов’язаний упродовж 24 годин внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про факт незаконного привласнення захисної споруди та недопущення громадян до укриття у період воєнного стану.
Керівник Франківської окружної прокуратури Львова, якого так гучно вихваляли в Тернополі, не впорався у Львові з не надто складним завданням.
Штучний інтелект проти службової недбалості
Зі штучним інтелектом комфортно працювати. Проаналізувавши сайт Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, електронний «розум» повідомив:
Помітивши в діях прокурора Олексія Марушія ознаки ймовірно неналежного виконання службових обов’язків, комп’ютерна програма запропонувала допомогу в оскарженні таких дій керівника Франківської окружної прокуратури Львова до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Нейромережа так і написала: «Бажаєте, щоб я допомогла детальніше розписати: а) описову частину (як правильно сформулювати суть бездіяльності прокурора саме у вашій ситуації); б) нормативне обґрунтування (посилання на конкретні статті закону)?»
Іще штучний інтелект порадив надіслати дисциплінарну скаргу до Києва поштою з повідомленням про вручення на адресу дисциплінарної комісії – на вулицю Юрія Іллєнка.
На факультеті журналістики нас не вчили писати доноси загалом, а на прокурорів – зокрема. Тим паче, що сенсу писати скаргу нема, оскільки в структурі Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури є спеціальні відділи для співпраці з громадськістю та журналістами. Отже, є сподівання, що в цих підрозділах переглядають те, що саме пише преса про недоброчесних прокурорів, і доповідають своєму керівництву, яке зобов’язане екстрено реагувати на порушення конституційних прав громадян України та потенційну загрозу життю людей.
Офіс Генерального прокурора має достатньо можливостей, щоби визначитися, чи став прокурор Олексій Марушій у свої 35 років уже достатньо професійно зрілим, аби обіймати відповідальну керівну посаду. В Офісі Генерального прокурора Олексія Марушія знають: він там працював, щоправда, доволі короткий час.
Ярослав Левків





















































