Війна між США та Іраном, що тривала 107 днів, завершилася глухим кутом, який не розв'язав жодного з головних спорів між країнами. До такого висновку дійшов журнал Foreign Affairs, аналізуючи угоду, підписану 17 червня.
Як передає "Хвиля", про це пише Foreign Affairs.
Угода відкриває Ормузьку протоку і знімає американську морську блокаду, але залишає невирішеними питання іранської ядерної програми, ракет і мережі проксі-сил. Тегеран отримав відчутне послаблення: Вашингтон одразу скасовує санкції проти іранської нафти, починає розморожувати іранські кошти і зобов'язується виділити щонайменше 300 мільярдів доларів на відбудову.
Автор статті, професор міжнародних відносин Хусейн Банаї, вважає підсумок невдалим для Дональда Трампа. Розпочинаючи війну наприкінці лютого, президент США обіцяв знищити ядерну програму Ірану, розібрати його ракетний арсенал і навіть повалити Ісламську Республіку. За оцінкою Банаї, він не досяг жодної з цих цілей.
У заяві про початок війни Трамп пообіцяв "знищити їхні ракети і зрівняти ракетну промисловість із землею", "знищити" іранський флот і "гарантувати, що терористичні проксі режиму більше не зможуть дестабілізувати регіон". Він також закликав іранців вийти на вулиці та повалити власний уряд.
Натомість Іран виявився стійкішим, ніж очікували багато аналітиків. Режим пережив місяці ударів, зокрема вбивство майже всього вищого керівництва разом із верховним лідером Алі Хаменеї, і встояв. Тегеран зберіг сотні кілограмів збагаченого урану і здатність збагачувати далі.
Головне, що Іран показав здатність перекрити Ормузьку протоку, через яку проходить значна частина світової нафти. Закривши її, Тегеран підняв ціни на енергоносії по всьому світу і змусив Вашингтон рахуватися із собою. Зростання цін на пальне, на думку Банаї, і підштовхнуло Трампа завершити війну.
Банаї називає нічию "найменш шанованим дипломатичним результатом", який перемогою вважає лише слабша сторона – для неї досить уже самого виживання. Тому Тегеран, на його думку, має підстави говорити про власну перемогу: режим вистояв проти двох сильніших супротивників і здобув новий важіль для переговорів.
Проте внутрішнє становище режиму погіршилося. Економіка та інфраструктура були виснажені ще до війни, а січневі протести владі вдалося придушити лише жорстокими репресіями.
Поразкою для США автор угоду не вважає. За його словами, результат здебільшого повертає ситуацію до довоєнної, а керувати іранськими ракетами, ядерною програмою і проксі Вашингтон зумів за останні 20 років без війни. Банаї радить адміністрації облишити розмови про остаточний розгром Ірану і навчитися керувати непростими відносинами з ним.
Така робота не виглядає ефектно, нічиї рідко бувають ефектними. Але, на думку Банаї, лише так Вашингтон зможе стримувати Тегеран і зберегти свій вплив на Близькому Сході.
