Остання розмова Джо Байдена з Володимиром Путіним відбулася телефоном 12 лютого 2022 року. Байден попереджав про наслідки війни і пропонував способи знизити напругу. Путін повторював претензії до України, а на пропозицію відвести війська від кордонів відповів відмовою. Наприкінці розмови він був задумливий, навіть змирений – і дав зрозуміти, що розрив відносин уже на порозі.
Як передає "Хвиля", про це пише Ерік Грін у колонці для Kennan Institute. У 2021-2023 роках Грін був спеціальним помічником Байдена і старшим директором з питань Росії та Центральної Азії в Раді національної безпеки. Колонка написана англійською, цитати подаємо в перекладі.
За словами автора, з жовтня 2021 року команда Джейка Саллівана щодня ставила собі одне питання: нападе Путін чи ні. Розвідка США і Британії знала не лише про плани вторгнення, а й про їхні деталі: понад 100 батальйонних тактичних груп, вербування 100-тисячного резерву, підготовку Росгвардії до поліцейських функцій на українській території і навіть сценарії фальшивих "розправ" з трупами з моргів, які мали виправдати напад. Наприкінці жовтня розвідка назвала і місяць вторгнення – лютий 2022-го.
Водночас більшість експертів по Росії у США та Європі вважали вторгнення ірраціональним. Аналітики Волл-стріт оцінювали його ймовірність приблизно у 5%. Грін згадує власну помилку 1991 року, коли працював у посольстві США в Москві і відкидав можливість путчу як "ірраціональну" – і не врахував мотивів вісьмох літніх людей, які його все ж почали.
Першим кроком стрімкої дипломатії став візит директора ЦРУ Вільяма Бернса до Москви на початку листопада 2021 року. Бернс виклав Миколі Патрушеву та Юрію Ушакову американські розвіддані та перелік наслідків: жорсткі санкції, військова допомога Україні, зміна позиції НАТО на східному фланзі. Під час зустрічі з Ушаковим Бернс поговорив телефоном із Путіним, який перебував у Сочі.
Російська сторона не стільки заперечувала плани, скільки будувала аргументацію для інтервенції: ставила під сумнів легітимність України як держави, принижувала Зеленського і звинувачувала його уряд у переслідуванні російськомовних. Чиновники хвалилися модернізацією армії, глузували з виходу США з Афганістану і навіть відзначили успіх республіканців на місцевих виборах того тижня.
"Мій рівень занепокоєння зріс, а не знизився", – доповів Бернс після поїздки.
У грудні Байден двічі говорив із Путіним. Під час відеодзвінка 7 грудня він розповів, що вранці разом із першою леді відвідав меморіал Другої світової війни з нагоди річниці Перл-Гарбора, і говорив про відповідальність лідерів перед рішеннями про війну і мир. Путін тепло відреагував на згадку про спільні жертви, але, за оцінкою Гріна, не виявив жодного розуміння сил, які ось-ось мав вивільнити.
Далі були переговори у Женеві та Брюсселі в січні 2022 року. Делегацію США очолювала Венді Шерман, російську – Сергій Рябков. Росіяни подали свої проєкти договорів як ультиматум, а Рябков публічно заявив журналістам: "У нас немає жодних планів, жодних намірів "нападати" на Україну… Немає причин побоюватися будь-якої ескалації в цьому питанні".
"Дипломатія президента, Бернса і Шерман часто нагадувала театр кабукі – показову виставу, яка ніяк не впливала на те, чи закінчиться російське військове нарощування війною або миром", – пише Грін.
Втім, автор наполягає, що дипломатія з союзниками не була показовою: партнери по НАТО на власні очі побачили, що росіяни лише зображують переговори. Обмін найціннішими секретами створив основу довіри, яка забезпечила єдність Заходу після початку війни.
На питання, чому стримування провалилося, Грін дає просту відповідь: "Хоча це надто спрощено, найкраще пояснення – Путін не хотів змінювати думку". Якість американської розвідки дозволяла бачити, наскільки погана інформація доходила до президента Росії. Ключові російські чиновники мали сумніви щодо вторгнення, але незрозуміло, чи їхні оцінки взагалі доходили до Путіна.
"Часом ми відчували дивну солідарність із тими всередині російської системи, сподіваючись, що їхні повідомлення переконають російського президента передумати", – зізнається автор.
Непростими були і контакти з Києвом. Одразу після поїздки Бернса до Москви Грін разом із Карен Донфрід із Держдепу зустрівся з міністром закордонних справ Кулебою та головою Офісу президента Єрмаком. Ті, за словами автора, здавалися здивованими, що двоє американських чиновників розповідають їм те, що вони знали багато років. Американці хвилювалися, що Київ не сприймає загрозу достатньо серйозно. Українці ж вимагали від США більше: сучасну зброю і превентивні санкції проти "Північного потоку-2". З економічних міркувань Київ відмовлявся оголошувати мобілізацію. Коли США евакуювали персонал посольства, напруга досягла піку.
Паралельно адміністрація Байдена вперше зробила ставку на публічне розсекречення розвідданих. 3 грудня 2021 року оприлюднили графіку з планами Росії зібрати 175 тисяч військових. Тиждень за тижнем публікували нові дані: про маріонетковий уряд, "фільтраційні" табори, операції під чужим прапором. Коли вторгнення почалося, громадська думка була "щеплена" від російських виправдань, а самі російські речники втратили довіру, бо до останнього заперечували напад.
Голова естонської зовнішньої розвідки Каупо Розін підсумував результат так: "Хоча оприлюднення розвідданих не стримало Росію, було досягнуто того, що всі грали за одними нотами, коли війна почалася".
Завершуючи, Грін нагадує, що в червні 2026 року війна за тривалістю перевершила Першу світову. Історики, на його думку, ще довго сперечатимуться, коли саме Путін ухвалив рішення і чому пішов на таку авантюру.
"Ніщо з цього не врятувало Україну від жорстокості, яку Росія їй заподіяла. І це не применшує заслуг українського народу, чиї жертовність, стійкість і винахідливість врятували країну, спростувавши плани Москви взяти Київ за 72 години. Але коли для України настала найтемніша година, вона зустріла її з союзниками, які очікували жахливий російський натиск – і готувалися йому протистояти", – завершує автор.
Раніше "Хвиля" публікувала масштабне розслідування про те, як ЦРУ та МІ-6 розкрили плани Путіна і чому їм ніхто не повірив. Також ми розповідали, як Бернс після візиту до Москви переконав Байдена в неминучості вторгнення.
