У цьому виступі історик Стівен Коткін називає "Глобальний Південь" відродженою невдалою категорією. На його думку, вирішальними стануть перебалансування американської потуги, вихід ЄС із глухого кута, передача влади в Китаї та співпраця середніх держав.
"Навіжений реалізм" і концепція, що не бажає помирати
Стівен Коткін: Приємно, коли швед розмірковує про Америку та "навіжений реалізм". Перепрошую, але саме такий технічний термін я вживаю для нинішнього моменту. Звісно, за Вільсона ми мали ще й навіжений ідеалізм, тож, можливо, означення взагалі можна відкинути.
Перепрошую: синій піджак я знайшов, а от жовті штани в магазині для гольфу мені не підійшли. І ще я маю вибачитися. Торік я назвав Росію близькосхідною країною і, вочевидь, образив цим усі країни Близького Сходу. Я досі перепрошую за те, що порівняв Росію з цими автократіями.
Про що мені тепер говорити? Може, відразу перейдемо до запитань. "Глобальний Південь"? Я думав, що цю концепцію можна просто ігнорувати, але вона ніяк не помре.
"Третій світ": термін, вигаданий першим світом
"Третій світ" був винаходом першого світу. Термін запровадив французький демограф, спираючись на памфлет абата Сієса 1789 року про третій стан: третій світ, як і третій стан, успадкує все. Натомість вислів став синонімом бідності, переворотів, проксі-воєн і бананових республік. Важко знайти щось провальніше за "третій світ" – і як концепцію, і на практиці.
А тепер ми починаємо все спочатку. Журнали, які раніше називалися журналами третього світу, стали журналами Глобального Півдня. Асоціації третього світу перетворилися на асоціації Глобального Півдня.
Вислів "Глобальний Південь" запровадив американський активіст нових лівих – і знову термін прийшов із першого світу. Його звали Карл Оглсбі. Він очолював організацію "Студенти за демократичне суспільство" та виступав проти війни у В'єтнамі. Оглсбі заявляв, що Глобальна Північ панує над Глобальним Півднем і з цим треба щось робити. Оглсбі, вихідця з робітничої родини, виключили з організації за те, що він нібито "застряг на нашій ранній буржуазній стадії та не зміг дорости до марксиста-ленінця".
Так з'явився термін. Він помер, нічого не змінивши, аж доки його не відродив – хто б міг подумати – Віллі Брандт, перший після 1930 року соціал-демократичний канцлер Німеччини. Роберт Макнамара запропонував Брандту очолити комісію. Коли Оглсбі вигадав вислів "Глобальний Південь", Макнамара був одним з архітекторів війни у В'єтнамі.
Комісія Брандта провела так звану лінію Брандта. Це був не поділ між північчю і півднем уздовж екватора: лінія пролягала там, де її вирішив провести Віллі Брандт. Сьогодні її забули, але саме тоді термін "Глобальний Південь" увійшов в обіг.
Ідея полягала в тому, що світовий порядок стане соціал-демократією: усі на північ від лінії передаватимуть свої податкові надходження на південь. Мало відбутися масштабне переміщення багатства з півночі на південь. Доповідь комісії Брандта й сьогодні можна знайти та прочитати.
Але саме тоді, коли Брандт створив комісію, світ – і в багатьох аспектах навіть Швеція – почав відвертатися від соціал-демократії та повертатися до ринкових принципів. Проєкт Брандта скінчився нічим. Жодної його рекомендації не втілили. Ось із якою рамкою ми маємо справу. Вам вона подобається? Мені – ні.
Дозахідні порядки, Шовковий шлях і монголи
Нині існує вражаючий корпус досліджень дозахідних світових систем. У книжці Вільяма Далрімпла The Golden Road на місце Шовкового шляху приходить Золотий шлях. Шовковий шлях не був зроблений із шовку; шовку на ньому не було, і він був не китайським, а центральноазійським. У будь-якому разі, Індія посідала в цій торгівлі важливіше місце, ніж Китай. Це чудова книжка.
Є також праця Джанет Абу-Лугод про світову систему, що передувала європейській системі Іммануїла Валлерстайна. У межах цього броделівського марксизму вважають: якщо люди торгують та існують торговельні мережі, то це світова система. Я так не думаю. Самої торгівлі недостатньо, щоб утворилася світова система.
Айше Заракол змінила напрям досліджень у цій галузі, привернувши нашу увагу до політичного порядку монголів. Це був великий крок уперед у розумінні суверенітету – і самого поняття, і його практичного втілення. Важлива не торгівля, а суверенітет і політичний порядок. Проте я досі не розумію, яку придатну для нас модель доєвропейського політичного порядку можна звідти запозичити. Чи була це світова система? Чи був цей політичний порядок світовим порядком? Тут я не розвиватиму докладно цю думку, хоча роблю це у своїй статті.
Зауважу лише, що кількість смертей, спричинених діями монголів – винищенням, убивством немовлят, спаленням продовольства та руйнуванням іригаційних систем, – оцінюють приблизно у 29 мільйонів. На рахунку Сталіна 20 мільйонів; на тій самій території монголів перевершив лише Мао. Монголи зробили багато разючого, зокрема відновлювали й відбудовували, а потім настав Pax Mongolica – але були й ці 29 мільйонів смертей. Я не бачу дозахідного або доєвропейського світового порядку, який ми могли б просто взяти на озброєння, якщо нинішній західний порядок зникне.
Вільям Макніл, видатний історик західної цивілізації, згодом засудив власну книжку як "вираження повоєнних імперських настроїв у Сполучених Штатах" і форму інтелектуального імперіалізму. Постколоніальні студії майже не знадобилися: найвидатніший історик західної цивілізації сам поставив хрест на власній галузі досліджень.
Погляньмо на Бандунг і Рух неприєднання. Майже всі країни Бандунзької конференції або вже тоді орієнтувалися на Сполучені Штати, або почали орієнтуватися на них невдовзі після конференції. Другого Бандунга не сталося. Постав Рух неприєднання. Югославії нині немає. Друга зустріч руху відбулася на Кубі Кастро. Пізніше зустрічі проводили в ісламістському Тегерані, Венесуелі Мадуро, спадковій диктатурі Азербайджану та Уганді; наступну заплановано в Узбекистані. Це просто факти.
Як ця концепція служить інтересам Китаю
То що таке "Глобальний Південь"? Коротка відповідь: це дуже ефективний інструмент у руках Пекіна. Китай використовує цю концепцію, щоб нав'язати або протиснути перехід від прав людини до прав держав, водночас і далі вживаючи термін "права людини". Що частіше ми говоримо про "Глобальний Південь", то більше допомагаємо Китаю змінювати глобальні норми.
Китай – надзвичайна цивілізація. Але це також корумпована й жорстока диктатура, і я не певен, що варто допомагати їй такими термінами, як "Глобальний Південь".
Александр Стубб, чудова людина, написав дуже цікаву книжку The Triangle of Power. Він стверджує, що Глобальний Південь відіграє вирішальну роль у переході до нового світу. Я ж кажу, що ця ідея грає на руку Китаю, але водночас стверджую: для майбутнього світу Глобальний Південь не має вирішального значення.
Три вирішальні питання
Перше вирішальне питання – чи вдасться Америці успішно перебалансувати свою потугу. Сполучені Штати запізніло, хаотично й болісно змінюють своє становище у світі. Чи спрацює це, ми поки не знаємо.
Друге питання стосується Європейського Союзу. Він не може рухатися ані вперед, ані назад і тому застряг. Чи зможе він вибратися з глухого кута? І якщо зможе, то в якому напрямку – вперед, до справжнього єдиного ринку в усіх сферах, чи назад, демонтуючи вже створене?
Я не думаю, що в ЄС ми побачимо рух, зіставний із тим, що відбувається в Америці. Америка має навіжену динаміку, якої бракує Європі. Добре це чи погано – вирішуйте самі.
Третє вирішальне питання – Китай. Чи зможе режим організувати передачу влади? Повідомлю новину: Сі Цзіньпін помре. Звідки я знаю? Мао помер, хоча був безсмертним. Рано чи пізно йдуть усі.
Але глибше питання полягає в тому, чи зможе режим створити рухливішу й гнучкішу версію політичної системи, яка не ненавидить власний народ і не боїться його. Досі режим надзвичайно успішно виживав, але це нічого не гарантує. Суперечності між цією системою і настільки динамічним суспільством вражають.
Ось питання, які мають значення, – а не "третій світ". Чи приведе поєднання навіженого реалізму, навіженого ідеалізму й динамічної економіки до успішного перебалансування американської потуги? Можливо, так, можливо, ні. Чи стане кращим Європейський Союз? Можливо, так, можливо, ні. Чи виживе китайська система?
За комунізму немає стійкої рівноваги реформ. Жоден комуністичний режим не зміг реформуватися й вижити. Варто системі розпочати реформи, як вона ненавмисно запускає власну ліквідацію: Угорщина 1956 року, Чехословаччина 1968-го, Горбачов. Тому всі внутрішньополітичні розрахунки Комуністичної партії Китаю підпорядковані одному принципу: жодного Горбачова в Китаї. Ми бачили, як це працює.
Я бував у Центральній партійній школі й написав про це книжку. Там цікавилися цією темою. Не можна відкрити політичну систему й зупинитися в стійкому прийнятному стані. Можна сказати, що всередині комуністичної монополії дозволені дебати, але тоді з'являється якийсь молодий вискочень і каже: "Я не хочу комуністичної монополії. Я хочу іншу партію або свободу".
Влада відповідає: "Ні-ні, ми дискутуємо всередині комуністичної монополії. У нас буде плюралізм за комунізму". А у відповідь чує: "До біса ваш комунізм". Що робити далі? Або припинити спробу плюралізму за комунізму, або попрощатися з комуністичною системою. Стійкої рівноваги реформ за комунізму немає. Ми знаємо це, бо так відбувалося щоразу. Економічні реформи й відкритість можливі; політичні реформи – зовсім інша річ.
Ви можете самі судити, чи вдасться перебалансування американської потуги, чи поліпшиться становище Європи й чи виживе китайський режим. Але "Глобальний Південь" не відіграє вирішальної ролі в жодному із цих питань. Він ніяк не розв'язує внутрішні суперечності Китаю. Сьогодні він допомагає Пекіну змінювати або перебудовувати глобальні норми й стандарти, але не є довгостроковим рішенням.
Для Індії ця концепція також не працює. Індія не панує навіть у власному регіоні – Південній Азії, не кажучи вже про весь світ.
Що можуть зробити середні держави
Якщо "Глобальний Південь" не здатен вплинути на результат, то що може на нього вплинути? Відповідь – горизонтальна співпраця середніх держав: Японії, Південної Кореї, Швеції та інших. Жодна з них не може створити світовий порядок самотужки. Марк Карні – дай Боже йому здоров'я – теж на це не здатен. Натомість, діючи спільно, ці країни можуть посприяти успішнішому перебалансуванню американської потуги.
Теоретично варіантів багато. На практиці варіант один: використати свої величезні ресурси й можливості, щоб це спрацювало, і зробити правильну ставку, поки не пізно.
