Політика Ультиматум РФ і переговори щодо України 4 роки війни: 24 лютого річниця повномасштабного вторгнення РФ "Київ за три дні" довжиною 4 роки: у якій політичній точці наразі війна з РФ і що пішло не так
Вже у вівторок, 24 лютого з одного боку, будуть зафіксовані четверті роковини від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, з іншої сторони — стартує календарний відлік кривавого протистояння, що й досі триває. Чи поставить 2026-й рік жирну крапку у великій війні, та яку роль у цьому може і має зіграти політико-дипломатична компонента, з’ясовував Фокус.
Напередодні 24 лютого – дати четвертих роковин від початку розв’язаної РФ повномасштабної війни проти суверенної України спецпредставник президента США Стів Віткофф анонсував «хороші новини» в питанні мирного врегулювання. Більш того, представник адміністрації Трампа не виключив можливість саміту Зеленського і Путіна найближчим часом.
«Україна та Росія ведуть безглузду війну, у якій воюють за території. Знаєте, усі зараз кидаються словом «гідність». Але що дає вам гідність, якщо там відбувається стільки вбивств?… Вони (Україна і Росія. – Фокус.) не виглядають так, ніби дійсно хочуть воювати один з одним, і я не думаю, що вони цього хочуть», — зазначив 68-річний Віткофф, попутно висловивши припущення, що складність у досягненні миру перебуває «на рівні керівництва двох держав».
«Ми з Джаредом (зятем Трампа – Кушнером — Фокус.) сподіваємося, що винесемо на обговорення обом сторонам кілька пропозицій, які зблизять їх протягом наступних трьох тижнів і, можливо, навіть призведуть до саміту між Зеленським і президентом Путіним», — підкреслив представник очільника Білого дому, не виключивши, що до цієї зустрічі може приєднатись і безпосередньо Дональд Трамп. Водночас Віткофф додав, що американський лідер «не хоче приїжджати на зустріч, якщо не відчуває, що може завершити цю справу та отримати найкращий результат».
Принагідно нагадаємо, що після тристоронніх зустрічей по лінії Україна-США-РФ у Женеві 17-18 лютого президент Володимир Зеленський констатував відчутний прогрес, але за військовим — не політичним напрямком.
Що, чому і коли могло завадити Путіну здійснити повномасштабне вторгнення в Україну
В тому, що саме у політичному контексті ситуація наразі дуже далека від остаточного мирного врегулювання, переконаний і кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. «Швидше за все, 2026 рік буде ознаменований паралельно з бойовими діями, новими і новими намаганнями домовитися про припинення вогню. Втім, на мій погляд, у поточному році буде вкрай складно досягти принципових і відчутних політико-дипломатичних результатів, оскільки Росія не змінює і, схоже, не збирається змінювати свої переговорні позиції, а отже готова продовжувати гарячу фазу великої війни», — зауважує експерт у розмові з Фокусом.
Констатувавши, що наразі ані Україна, ані РФ не можуть «принципового і відчутно» переламати ситуацію на свою користь, Станіслав Желіховський зазначив: «Тобто, сьогодні, напередодні четвертих роковин повномасштабного вторгнення ми знаходимося у ситуації, коли всі сторони виснажилися, але при цьому вкрай важко сказати, коли настане переломний момент. Момент цей, між тим стосуватиметься припинення безпосередньо бойових дій, але не буде означати припинення війни. Йтиметься на переведення війни на рейки паузи, не більше того».
Гортаючи під призмою експертного оціночного судження сторінки чотирирічної історії повномасштабної російсько-української війни, політолог акцентував: «Мені видається, що на самому старті повномасштабного вторгнення був зроблений неправильний аналіз ситуації з боку української держави і наших західних партнерів. Не виключаю, що саме цей фактор Путін використав собі на користь. Але з іншого боку, Путін, вочевидь, не очікував зустріти такий опір з боку українського суспільства. Вважаю, що саме українці своїми фактичними силами, здійснили диво і без допомоги Заходу на початках змогли дати жорстку та самовіддану відсіч російській агресії. Але підкреслюю, якби були здійснені з нашого боку належні підготовчо-превентивні кроки, невідомо, чи наважився би Путін на початок кривавої повномасштабної війни».
Власне, ті факти, резюмує Станіслав Желіховський, що на момент повномасштабного вторгнення Україна вже мала самодостатню армію, котра пройшла горнило війни на Донбасі на додачу з психологічною готовністю суспільства, «буквально врятували державу».
«Я думаю, що, на жаль, неповною мірою вище українське керівництво використало вікно підготовчих можливостей в умовах, коли відповідні попередження від західних розвідок дійсно були. Водночас, потрібно бути об’єктивним і констатувати, що західні держави також не в повній мірі оцінили виклики та ризики і в результаті Україна не отримала необхідних ресурсів, передусім у вигляді зброї. Дуже багато рішень іноземних союзників було прийнято з запізненням, зокрема й щодо захисту повітряного простору. Україна буквально з перших днів повномасштабного вторгнення не просто говорить – кричить про гостру необхідність закриття неба, але навіть станом на зараз воно закрите не повною мірою, чим повсякчас користається ворог задля, в тому числі посилення своїх переговорних позицій», – каже політичний експерт.
Окремо Станіслав Желіхоський наголошує: «До усього окресленого «букету» проблем слід додати, скажімо так, відсутність задіяння адекватного інструментарію, який дозволив би дійсно серйозно вдарити по економічним позиціям Російської Федерації. Лише останні роки-місяці ми бачимо з боку Євросоюзу та США більш-менш рішучі кроки щодо Росії в плані рестрикцій. До цього часу санкції були, м’яко кажучи, неефективними і Росія, гранично оперативно адаптувавшись до нових умов, продовжила повномасштабну бойову кампанію проти України. Сьогодні ключова проблема полягає в тому, що у нас закінчуються ресурси та можливості, і якщо ближчим часом не буде ухвалено свіжих стратегічно-тактичних рішень, нам буде вкрай важко, в тому числі в переговорному контексті, позаяк країна-агресорка робить все для того, аби підвищити свої дипломатичні позиції».
Крім вищезазначеного, «надзвичайно великим викликом» для України, вважає експерт, на даному часовому відтинку залишається американська адміністрація, «яка має дещо специфічні поглядина російсько-українську війну».
На цей пласт зі знаком мінус для Києва, підсумовує Станіслав Желіховський, накладається і те, що європейці також в умовах, що склалися, не мають чітко сформульованих кроків підтримки України своїми власним зусиллями.
Які політико-дипломатичні кроки спонукатимуть Путіна піти на мир
Виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Олександр Леонов, як і його колега по експертному цеху Станіслав Желіховський, аналізуючи у розмові з Фокусом «багаж», з яким Україна підійшла до четвертих роковин повномасштабної війни, передусім робить самокритичний акцент.
«Підготовка з нашого боку до повномасштабної війни була, м’яко кажучи, абсолютно недостатньою. За словами наших генералів – Наєва, Залужного, буквально за добу до початку повномасштабної агресії, військові на свій страх і ризик почали розосереджуватися, виводячи війська з місць постійної дислокації. Власне кажучи, це з їхніх слів і врятувало ситуацію, коли почалося повномасштабне вторгнення. Якби превентивно, як написала, посилаючись на того ж таки Залужного The Guardian, Україна ввела би військовий стан, це дозволило б дуже багато чого змінити в якісному сенсі на нашу користь», — підкреслює політолог.
Також експерт, нагадавши про те, що на початках повномасштабної війни окремі нардепи Верховної Ради вимагали підвищення бюджетних видатків на ЗСУ на 50 млрд грн, констатував: «Цього кроку зрештою зроблено не було і, більш того, лише на 25% зі ста необхідних було закуплено палива для військових. Ну, і так далі, і так далі – цей проблемний ланцюг, здається, безкінечний. Але я думаю, що якби тоді весь комплекс заходів було задіяно у практичній площині, то як мінімум, зовсім по-іншому склалася би ситуація на Півдні, бо Південь, на превеликий жаль, було втрачено протягом десяти днів».
Наразі все ще великим запитанням, наголошує Олександр Леонов, залишається те, «чи наважився би Путін на цю велику авантюру», якби розумів наслідки вже тут і зараз. «Все ж таки, як би там не було, 200 тисяч військових, які були зосереджені на кордонах було недостатньо для того, аби виконати усі плани… І факт розуміння Путіним того, що Україна не готова до війни, став, думаю, одним з рушійних чинників, чому Росія таки напала у 2022-му», — каже політолог.
З великою прикрістю експерт констатує, що США, являючись нині де-факто єдиним модератороммирно-перемовного процесу щодо завершення російсько-української війни, займають позицію систематичного підігрування Росії.
Фактично усі пункти щодо мирного врегулювання, зауважує Олександр Леонов, стосуються поступок з боку України, а відсутність за перемовним столом європейських гравців, також грає проти офіційного Києва, мир і безпека в якому дорівнює миру і безпеці у Європі.
Водночас, зазначає експерт, якщо у США зміниться кон’юнктура потурання Росії, то період, коли РФ зможе продовжувати вести війну такої ж інтенсивності як зараз, може бути суттєво скорочений, зокрема до двох, а то й менше років.
Спільні санкційно-синергічні кроки Євросоюзу та Сполучених Штатів, переконаний Олександр Леонов, дозволять говорити з Росією про закінчення війни з позиції сили. «Давайте, згадаємо історію Першої світової війни, коли імператорська Німеччина програла, втративши при цьому значну частину територій і населення, бо її економіка і суспільство сколапсували», — зауважує політолог. За його словами, й досі –на порозі п’ятого року протистояння України повномасштабному вторгненню РФ зберігається вірогідність такого сценарію. Однак, підкреслює політолог, цей сценарій конче потребує «жорсткого, серйозного і консолідованого тиску на Москву» з боку офіційного Вашингтону та Брюсселю. Ситуація з Венесуелою, проводить аналогію експерт, наочно продемонструвала наявність можливостей Заходу для швидкого «обрубання сили осі зла». І з цієї точки зору, підсумував політолог, ми наразі знаходимося у моменті, коли все ще насправді остаточно не вирішено та не визначено стосовно ймовірного реального, а не декоративного тиску на путінську Росію.
У кремлівській риториці не має жодного натяку на мир
У своєму відеозверненні з нагоди радянського свята 23 лютого Путін заявив, що РФ продовжить масштабне нарощування військового потенціалу та закликав тамтешнє населення до тотальної мілітаризації.
Очільник Кремля назвав російських військових окупантів «справжніми патріотами та опорою держави». Крім того, він оголосив 2026-й «роком єдності народів Росії навколо священного обовʼязку». В цілому, путінський спіч не просто позбавлений будь-яких натяків на бажання припинення розпочатої ним повномасштабної війни проти України, а навпаки – наскрізь пронизаний мілітаристською накачкою росіян та щедро приправлений огидною в усіх сенсах імперськістю.
