Україна Заснував Січ, відмовився завойовувати Кавказ, загинув у Стамбулі: неймовірне життя Дмитра Байди Вишневецького
Дмитро Байда Вишневецький: міжнародний авантюрист та кондотьєр чи патріот своєї Батьківщини та борець за українську державність, яку він ледь не відновив менш як за століття після її ліквідації? Що ми знаємо про легендарного князя-козака? Яка його роль у заснуванні Запорізької Січі та як у XVI столітті переплелись історичні стежки сучасного маленького містечка на Тернопільщині та Запоріжжя, на території якого в ті часи було дике поле? Фокус зібрав найважливіші моменти з життя неординарної особистості – засновника першої Запорізької Січі, яка стала джерелом розвитку українського козацтва.
Один із найвеличніших володарів Османської імперії султан Сулейман Пишний робить «найлютішому ворогові блискучої Порти» пропозицію, від якої, здається не можна відмовитися – прийняти іслам і стати на службу до одного із наймогутніших володарів на світі. Натомість його опонент – бравий козак Байда гордо відмовляється зрадити віру своїх батьків і глумливо насміхається з султана, його родини та навіть релігії. Кара за таку зневагу – страшна смерть у формі підвішування на кілька днів на гаках, що стирчать зі стін вежі. Та вона, схоже зовсім не лякає відважного воїна, адже, як відомо, двічі стратити одну й ту ж людину не може навіть найвпливовіший володар на світі, а життя козака – коротке, це знають усі. Тож майбутні екзекуції зовсім не лякають козака-байду.
Таке ми знаємо про легендарного засновника першої Запорізької Січі із народних легенд. З наукових джерел ми дізнаємося, що насправді легендарний козак – це представник давнього княжого роду, який володів сотнями гектарів родових маєтків, що дозволило б йому жити в розкоші навіть не вдаривши для цього пальцем об палець. Що ж спонукало уродженця княжих палат опинитися у такій ситуації, якої не кожному ворогові побажаєш?
В кожному містечку править свій князь
Середина XVI століття – це час, коли українські землі були розтерзані між багатьма державами, які ще й воювали одна з одною. Причорноморськими степами кочували степові орди, які підкорялися Кримському хану. Більшість же давніх українських міст разом з Києвом входили до складу Великого князівства Литовського Руського та Жемайтійського (ВКЛ) – таке складне найменування носила держава із не менш складним та заплутаним державним устроєм, який коротко можна схарактеризувати як владу великих та дрібних феодалів. Маленький власник замку та довколишніх земель міг вважати себе самостійним володарем на цій землі, особливо якщо він ще й відносився до однієї з двох керівних династій – Рюриковичів (так попри сумнівну історичну достовірність постаті самого Рюрика називали керівну династію часів Русі-України) або Гедиміновичів (так називалася керівна династія власне литовсько-руської держави).
Так народжений у 1517 році в родині володаря маленького містечка Вишнівець князя Івана Вишневецького Дмитро одразу отримав статус члена великої династії. Самі Вишневецькі відносили себе до герба Корибутів, тобто вважалися далекими нащадками засновника Литовської держави Гедиміна (правив у XIV столітті), а генетичні дослідження, проведені вже у XXI столітті вказали на приналежність роду Вишневецьких до династії Рюриковичів, тобто вони були спадкоємці ще давніх Руських князів — нащадками Ярослава Мудрого та інших (династія веде свій початок з IX століття).
Таким було родинне дерево Дмитра Вишневецького, проте реальність була зовсім іншою. Він був одним із численних дрібних князів поділеної на уділи (феоди) держави. Його батько володів сотнями гектарів землі довкола свого маєтку у Вишнівці, що гарантувало Дмитру Івановичу безбідне життя, проте це слабо відповідало амбіціям вихованому на історіях про подвиги предків молодого князя.
На захисті кордону Вітчизни
У 1540-х роках княжич Дмитро долучився до прикордонних загонів старости Барського (сьогодні містечко на Вінниччині) Бернарда Претвича. Це був німець (уродженець Сілезії), якому Великий князь Литовський (він же польський король, адже тоді в обох державах був один монарх) доручив оборону кордонів від ординців.
В ті часи степові орди кожного року здійснювали набіги на землі королівства польського та Великого Князiвства Литовського, якими в основному були де-факто сучасні українські території. Оскільки воювати лише захищаючись не можна, прикордонні старости здійснювали удари у відповідь, руйнуючи зокрема інфраструктуру Османської імперії у гирлах річок, що впадають у Чорне море. Брав участь у цих походах і молодий князь Дмитро Вишневецький. Причому робив це настільки активно, що потрапив у «чорні списки» Османської імперії, які польському королю передав султан Сулейман Пишний, скаржачись на ці дії його прикордонних сил.
Вочевидь під час цих походів князь Дмитро тісно подружився з козаками, які й були основою цих вилазок. Ймовірно тоді ж він отримав серед них прізвисько «Байда» — або це сталося дещо пізніше.
Спроба самостійного владарювання
Згодом Вишневецький пішов на підвищення і сам став старостою Черкасько-Канівським – очолив останній форпост ВКЛ перед Диким полем, за яким уже кочували татари. Князь Дмитро цього разу вирішив не обмежуватися повноваженнями, які надав йому володар Литовсько-Руської держави і вирішив збудувати власний козацький замок серед території Дикого поля, як тоді називали «сіру зону» між литовсько-руською державою та степовими ордами. Ймовірно козаки обрали старосту своїм кошовим отаманом, тобто ватажком. Дмитро Вишневецький організував їх та селян, яких зміг знайти у своєму повіті для будівництва козацького форпосту, який самі козаки називали січчю.
Проте на відміну від поширених у XVI столітті козацьких січей, які скоріш нагадували маленькі блок-пости або мисливські будиночки, князь вирішив спорудити справжній дерев’яний замок, для чого, ймовірно залучив фінансові ресурси свого роду.
Історія не зберегла точної інформації про спорудження першої Запорізької Січі – реальної козацької бази за Дніпровими порогами. Ймовірно вона будувалася упродовж чотирьох років з 1552 по 1556 роки. Локацію для неї князь обирав досить ретельно. Він розмістив по суті свою нову резиденцію на острові Мала Хортиця (він же острів Байда, який, ймовірно, і дав князю його козацьке прізвисько) на території сучасного Запоріжжя. Острів був розташований по центрі річища Дніпра, тож взяти штурмом фортецю на його території було доволі проблематично.
Проте її було зруйновано майже одразу після початку використання. Самий Кримський хан з усім своїм військом вирушив у похід проти цього козацького форпосту. Захисники з фортеці разом із самим Байдою були змушені відступати обхідними заздалегідь заготовленими шляхами – у степу козаків було важко застати зненацька. Проте господарями степів все ж поки залишалися кримці.
Недовга служба у Московського царя
Оскільки Вишневецького вимагав видати турецький султан, у ВКЛ вирішили відхреститися від надміру амбітного князя, тож повернутися до Черкас Дмитро уже не міг. За таких обставин залишався один варіант – служба Московському царю Івану Грозному, який тоді ще був відносно адекватним та ще й доводився князю двоюрідним племінником. Найтемніші часи його царювання ще не настали. Цар доручив Вишневецькому ту ж роботу, що й раніше великий князь литовський – обороняти кордони від татар. Також він долучався до московських походів на Перекоп та Азов. Натомість виділив йому землі у володіння неподалік Москви.
Важливо Великий князь на болотах. Хто такий Іван Калита, який став засновником Московської держави
Було доволі передбачувано, що Дмитро Вишневецький, чий волелюбний характер не вписувався навіть у межі і так розкутого життя литовської шляхти не зможе довго проживати у деспотичній московії. Коли цар вирішив змінити роль князя в його державній системі і наказав йому з козаками відправитися на Кавказ підкоряти тамтешні народи, то козацький ватажок відмовився і повернувся назад до ВКЛ, яке якраз саме починало вести війну із Московським царством.
У пошуках трону знайшов страту
Дмитрові Вишневецькому було лише трохи понад сорока років, проте після повернення із Московщини його здоров’я різко пішло на спад. Ходили чутки, що норовливого князя отруїли на чужині. Проте він тримався і навіть не збавляв своїх амбіцій. Тож коли у 1563 році у молдавському князівстві розгорілася боротьба за трон охоче вирішив узяти в ній участь і вирушив до цієї дунайської держави із невеликим загоном у кілька сотень козаків.
Проте цього разу на відважного князя чекала підступна засідка. Один із молдавських бояр Стефан Томша, бажаючи вислужитися перед османським володарем заманив до себе і полонив Байду Вишневецького та відправив його до Стамбула.
Важливо В нього за спиною стояла Роксолана: яким був султан Сулейман Пишний, що визначав обличчя Європи XVI століття
Що з ним сталося там — достеменно невідомо. Цікаво що свідчення європейських дипломатів тут чітко перетинаються із народною думою (піснею про козацькі подвиги) про козака Байду. Найромантичніша версія вказує, що сам султан переконував відважного козака прийняти Іслам та вірно служити йому. Звісно ж, народний герой відмовився й мужньо прийняв страшну смерть. Турецькі кати скинули його з даху вежі, на стіні якої були вмонтовані вилоподібні гаки, за один з яких Байда зачепився ребром і так висів кілька днів, стікаючи кров’ю. Але навіть у такому стані він не втратив почуття гідності і замість благань про пощаду навпаки усіляко ображав самого султана, його улюблену доньку та усю «магометанську віру». Кати, не витримавши такого блюзнірства, на третій день екзекуції добили надокучливого козака. Щоправда, є більш прозаїчна версія французького посла, за якою Дмитра Вишневецького просто задушили.
Так хто ж він, козак Байда
Так ким же врешті був герой народних легенд та українських підручників історії? Авантюристом міжнародного рівня, кондотьєром чи державником, прабатьком української козацької держави? Навряд чи можливо дати однозначну відповідь на таке складне питання. Правильно буде сказати, що істина як завжди посередині.
Успадкувавши не найбільші магнатські володіння, молодий княжич хотів збудувати кар’єру, повторити подвиги свої славних предків на службі у монарха. Найшвидший шлях до успіху – це військова служба у найгарячіших точках, якими були прикордонні повіти. Самий цей факт однозначно свідчить про доблесть та відвагу молодого князя.
Там він, очевидно тісно подружився із козаками, що служили у прикордонних загонах Претвича і побачив у них перспективу. По суті своїй це була уже готова сформована армія, яку не потрібно було збирати чи забезпечувати, але складалася вона в основному із неосвічених людей, які самі не розуміли своєї сили та потенціалу. Для князя з його освітою, впливом та багатством це був справжній шанс не дослужитися до генерала (гетьмана), а стати ним тут і зараз. Такого він упустити не міг. Та й чи багато людей з його амбіціями пройшли б повз?
Важливо Степова демократія, перша у світі конституція та захист кордонiв — як українські козаки увійшли в історію
Водночас старання князя стали основою для подальшого розвитку козацтва не як сукупність неорганізованих ватаг напіврозбійників, а державотворчого елементу. Вже до кінця століття тодішня стара українська еліта остаточно полонізувалася, позбавивши тоді ще українців одного із двох стовпів державності, яким на рівні із Церквою (яку теж ледь не знищили на Берестейському Соборі) завжди була армія. Її верхівка, тобто князі та пани обрали гроші та привілеї, які обіцяла асиміляція з титульним народом Речі Посполитої. Натомість козацтво у наступному столітті стало тим самим українським військом, якому судилося замінити стару руську еліту. І перший поштовх козакам на цьому шляху надав саме Дмитро Вишневецький. Символічно, що він був одночасно представником тої самої верстви князів, наступне покоління якої полонізувалося та козацьким отаманом, таким чином символічно поєднавши ці два покоління, які були минулим та майбутнім української нації.
А от які саме мотиви були домінантними для князя – особистий успіх чи державництво назавжди залишиться загадкою історії та предметом дискусії істориків та публіцистів, які підніматимуть цю тематику. Але точно одне – Дмитро Байда Вишневецький назавжди стане тим самим прикладом ролі особистості в історії. Адже коли б козаки, які уже століття населяли регіон сучасного українського степу, зорганізувалися до рівня єдиної військової сили і чи взагалі б до нього дійшли, якби в процес не втрутилася людина аристократичного походження залишається риторичним питанням, відповідь на яке ми, на жаль, теж ніколи не дізнаємося.
Джерело: focus.ua
