У Росії з’явився новий символічний «ресурс» для підтримки війни проти України — мощі московського князя Дмитра Донського. Російська православна церква та державна пропаганда намагаються представити відкриття саркофага князя як історичну подію, яка має особливе значення для сучасної Росії та її війни, яку Кремль називає «СВО».
У серпні 2026 року в Архангельському соборі Московського Кремля вперше за багато років отримали прямий доступ до останків Дмитра Донського, який помер у 1389 році у віці 39 років.
Розкриття саркофага відбулося не через якусь «раптову знахідку могили», як це намагалися подати окремі російські медіа. Місце поховання князя було відоме століттями — біля південної стіни Архангельського собору, поруч із могилою його батька Івана II Красного. Справжня знахідка полягала в іншому: археологи та антропологи отримали можливість дослідити самі останки.
Причиною стали реставраційні роботи. Влітку 2026 року в частині собору почали просідати плити підлоги, що створило загрозу для стародавніх поховань московських князів. Під час протиаварійних робіт реставратори розібрали надгробні конструкції та виявили три білокам’яні саркофаги — Дмитра Донського, його батька Івана Красного та князя Дмитра Жилки.
Дослідження показали, що поховання збереглося у відносно доброму стані. За описом російських учених, останки належали чоловікові віком приблизно 35–45 років, зростом близько 175–177 сантиметрів. На кістках виявили сліди значних фізичних навантажень, що відповідає образу середньовічного воїна.
Водночас немає повідомлень про проведення ДНК-аналізу чи радіовуглецевого датування. Висновок про належність останків Дмитрию Донському зробили на основі історичного місця поховання, археологічного контексту та антропологічних даних.
18 серпня біля відкритого саркофага провів молебень патріарх Московський і всієї Русі Кирило. РПЦ запропонували «відправити частину мощей до зони СВО для поклоніння православних військовослужбовців». 20 серпня російський диктатор Володимир Путін відвідав Архангельский собор. Він назвав відкриття мощей Дмитра Донського унікальною знахідкою, яка зміцнює основи ї історії РФ.
Міфи про Куликовську битву
1. Чому Дмитро Донський не повставав проти татаро-монгольського ярма
Головний елемент образу Дмитра Донського в російській історичній міфології — так звана Куликовська битва, яка сталася 8 вересня 1380 року.
У російській офіційній історії це подається як велика перемога московського князя над військами Золотої Орди під командуванням темника Мамая. Її називають першим кроком до «звільнення від татаро-монгольського ярма».
Однак сучасні історики звертають увагу на складність цієї історії. Передусім Мамай не був ханом Золотої Орди. Він не походив із роду Чингісхана, а отже не мав законного права претендувати на ханський престол. Він був могутнім військовим та політичним діячем, який фактично контролював частину Орди, але його влада була результатом політичного впливу, а не династичного права.
Тому конфлікт Дмитра Донського з Мамаєм не був прямим повстанням проти всієї Орди. Фактично московський князь виступив проти суперника за владу в ординському світі.
Взагалі, навіть російські історики вважають, що Дмитро Донськой в 1380 році діяв як слухняний васал Золотої Орди та підтримав законного претендента на ханський престол Тохтамиша у боротьбі проти Мамая.
Чи була взагалі епічна Куликовська битва
Окремі історики також ставлять питання щодо масштабів самої Куликовської битви.
У російській традиції її часто описували як грандіозне зіткнення сотень тисяч воїнів. Проте археологічні дослідження Куликового поля не дали жодних доказів настільки масштабної битви, після якої на полі бою мали залишитись тисячі трупів загиблих воїнів.
Російські археологи десятиліттями досліджували територію поля, проводили розкопки та пошуки артефактів. При цьому немає взігалі знайшли досить мінімальні кількість можливих артефактів. Кілька зломаних стріл та списів і це практично все.
Навіть прихильники версії про реальність битви визнають, що її масштаби могли бути значно перебільшені. Частина дослідників припускає, що у зіткненні могли брати участь не сотні тисяч людей, а значно менші сили. Так російський історик Клим Жуков вважає, що реальна кількість воїнів була набагато менше, чи вважали історики минулого століття. Там була тільки дружина Донського та його князів-союзників без так званого пішого ополчення, яке просто не здатно було пройти маршем 750 кілометрів за десять днів.
Максимум у битві прийняло участь по кілька тисяч воїнів з обох боків. А той факт, що через місяць після Куликовської битви Мамай знову прийняв участь у вирішальній битві з Тохтамишем підкреслює той факт, що якогось явного розгрому для війська темника точно не сталося.
Спалена Москва та ганебна поведінка Донського
Після подій 1380 року боротьба за владу в Орді не завершилася. У 1382 році справжній переможець Мамая – чингизід хан Тохтамиш здійснив успішній похід на Москву.
Як писали літописці звістки про похід Тохтамиша застали Дмитра Московського зненацька. У Москві розпочалася паніка. Великий князь покинув Москву під приводом «збирання раті» і навіть залишив у столиці дружину з дітьми.
Після від“їзду Донського, більше схожою на втечу, у Москві почалися заворушення. Одні хотіли зачинитися в місті та тримати оборону, інші намагалися залишити місто. Між ними виникла сварка. На віче вирішили нікого з міста не випускати. Біля міських воріт стояли люди з оголеними мечами, рогатинами та сулицями, не дозволяючи нікому вийти з міста. Дозволили виїхати лише князівській родині та митрополиту Кипріану. Княгиня Євдокія Дмитрівна разом із дітьми вирушила до Дмитра Донського в Кострому.
Як прямо пише літопис захисники міста «розорили льохи бояр і напилися». Після трьох діб осади оборонці Москви вирішили здатися. Ординці ж накинулися на них і почали рубати всіх.
«І була в граді січа зла і поза градом така ж січа велика. І до того часу сікли, доки руки та плечі їх не ослабли і не знесиліли они».
Люди натовпами бігали вулицями, приречено шукаючи порятунку. У вогні загинуло безліч книг, звезених для збереження до Москви з усіх околиць. Було вивезено всю княжу скарбницю. Усі люди були порубані, спалені, утоплені чи відведені в рабство.
23 квітня 1383 року Дмитро відправив до Орди свого старшого сина Василя за ярликом на Велике князювання Володимирське. Щоб задобрити переможного хана Донськой виплатив Тохтамишу данину за 2 роки, що минули з поразки Мамая. Тохтамиш пробачив князя і віддав його ярлик на велике княжіння. Піля цього Московське князівство платило данину Золотій Орді ще майже сто років.
Таким чином політичні наслідки князювання Дмитра Донського було не дуже втішними. Спалена вщент Москва, повернення та навіть збільшення ганебної данини. Та сама поведінка самого князя була дуже далека від російського історичного міфу про хороброго лицаря, що мужньо бʼється серед простих воїнів.
Фіаско мощей на полях «СВО»
Кремль і РПЦ не вперше використовують релігійні символи для підтримки війни. За час повномасштабного вторгнення Росії в Україну російська церква неодноразово пов’язувала військові дії з православними образами, організовувала хресні ходи та передавала військовим релігійні реліквії. Тепер у цей ряд намагаються додати і мощі Дмитра Донського.
За час початку російського вторгнення РПЦ вже відрапяла на "СВО" не одного святого. Так на окуповані территорії возили мощі Миколи Чудотворця, Матрони Московської, Серафима Саровського, Олександра Невського, Луки Кримського та ще 17 святих.
Правда, якогось помітного впливу на ситуацію на полі боя ніхто не поміьтив. А, наприклад, з мощами Невського та Матрони Московської вийшло зовсім погано. У липні цього року їх повезли до окупованої Донецької області, щоб провести молебень «за подолання паливної кризи». По дорозі у вантажівку прилетів українській дрон і мощі безлсідно згинули разом із машиною та трьома військовими. Здається у мощей Дмитра Донського також дуже великі шанси повторити долю інших православних «вундерваффе» Путіна.
Економіст Владислав Іноземцев іронічно відреагував на історію з мощами Дмитра Донського. Він запропонував рішення по-радикальніше – провезти лінією бойового зіткнення мощі самого Путіна.
«Впевнений, що це набагато перевершило б ефект присутності там і Олександра Невського, і Дмитра Донського. Бо хто такі ці напівлегендарні історичні особистості? А Путін – це сама суть Росії!» – написав він.
Як там не було, те, що російська влада істерично шукає нову диво-зброю проти України в мощах князя, при якому спалили Москву дуже показова річ. Можливо, що і реальні результати теж будуть дуже схожі на ті, що трапилися у 14-му столітті.
Роман Лазоренко
Джерело: 032.ua
