Поки львів’яни чекають на завершення резонансного розслідування стосовно великих розтрат бюджетних коштів із міської скарбниці, дві справи міського голови Львова фактично зникли би з публічного інформаційного поля, якби не наполегливість активістів. Відсутність оголошення підозри міському голові через рік після початку процесуальних дій викликають в громаді дедалі більше обурення та запитань. Ймовірна пауза стає схожою на свідоме, на нашу думку, затягування розслідування, яке позначається на репутації очільника Львівської обласної прокуратури Миколи Мерета та його підлеглих.
Звинувачення на адресу керівництва Львівської обласної прокуратури щодо ймовірного зволікання чи «саботажу» кримінальних проваджень, які стосуються рішень міського голови Львова Андрія Садового, активно порушують антикорупційні активісти. Зокрема, у вересні 2026 року голова громадської організації «Аудит Львова» Андрій Петришин публічно звинуватив обласну прокуратуру в умисному, за його словами, затягуванні проваджень, що стосуються збитків міському бюджету на суму понад 2 мільярди гривень, а також імовірно незаконних виплат чималих премій посадовцям адміністрації міського голови в умовах воєнного часу.
Звинувачення на адресу керівництва Львівської обласної прокуратури щодо зволікання чи процесуального саботажу кримінальних проваджень, які стосуються рішень міського голови Львова Андрія Садового, активно порушують антикорупційні активісти. Зокрема, у вересні 2026 року голова громадської організації «Аудит Львова» Андрій Петришин публічно звинуватив обласну прокуратуру в умисному гальмуванні проваджень, що стосуються збитків міському бюджету на суму понад 2 мільярди гривень, а також незаконних виплат чималих премій посадовцям Ратуші в умовах воєнного стану.
Медійна платформа «Король Данило» поширила інтерв’ю з громадським діячем і адвокатом Андрієм Петришиним, який заявив, що обласна прокуратура двічі відмовляла у відкритті кримінальних справ на підставі наданих матеріалів, фактично «відфутболюючи» публічне звернення. На переконання громадського діяча, такі дії дають громадським активістам підстави стверджувати про потенційну упередженість прокурорів Львівської обласної прокуратури та їхню очевидну особисту зацікавленість у саме такому перебігу подій, – переконаний Андрій Петришин.
Медіа поширили інтерв’ю з громадським діячем і адвокатом Андрієм Петришиним, який заявив, що обласна прокуратура двічі відмовляла у відкритті кримінальних справ на підставі наданих матеріалів, фактично «відфутболюючи» публічне звернення. На думку правозахисника, такі дії дають активістам підстави стверджувати про потенційну упередженість прокурорів Львівської обласної прокуратури та їхню очевидну особисту зацікавленість у саме такому розвитку ситуації.
Розподіл підслідності
За українським законодавством обласна прокуратура не є безпосереднім органом досудового розслідування – вона лише здійснює процесуальне керівництво та нагляд за додержанням законів під час проведення слідчих дій. Про цей нюанс свого часу розповів прокурор Олексій Марушій (нині – перший заступник Миколи Мерета), коли редакція Leopolis.news допомагала мешканцям будинку № 40 на вулиці Сахарова отримати доступ до укриття площею 140 кв. метрів. На той момент Олексій Марушій виконував обов’язки керівника Франківської окружної прокуратури Львова.
Принагідно зазначимо, що у керівному складі обласної прокуратури простежується тенденція: і Микола Мерет, і Олексій Марушій мають досвід роботи у військовій прокуратурі. Таке формування чільного обласного керівництва з колишніх військових прокурорів викликало інтерес в аналітиків. Цей факт актуалізує в суспільстві питання: які специфічні ризики чи особливості підходів до цивільних процесів у Львові може принести таке професійне минуле керівництва прокурорського відомства?
Отже, у контексті закону, якщо йдеться про багатомільйонні збитки або зловживання високопосадовців рівня міського голови обласного центру, такі справи зазвичай належать до підслідності НАБУ (Національного антикорупційного бюро України) або, за певних умов, до підслідності ДБР (Державного бюро розслідувань). Обласна прокуратура під керівництвом Миколи Мерета юридично не має права самостійно скеровувати до суду обвинувальні акти стосовно високопосадовців категорії «А» – це прерогатива САП (Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) після розслідування, яке завершать детективи НАБУ.
Зважаючи на це, у публічній площині виникає логічне питання: якщо матеріали провадження містять ознаки злочинів, підслідних центральним антикорупційним органам, тоді чому справи, в яких фігурують рішення адміністрації міського голови (посадовця першої категорії в органах місцевого самоврядування) досі перебувають у роботі обласного прокурорського відомства? Чому їх не передано за підслідністю до Львівського територіального управління НАБУ? Громадські активісти запитують: кому може бути вигідна така процесуальна тактика?
Точка зору активістів
Представники громадськості пов’язують пасивність обласної прокуратури з можливими корисливими компромісами між адміністрацією Андрія Садового та керівництвом прокурорського відомства. Спостерігачі припускають, що «індульгенцією» від переслідувань для міського голови могло стати лояльне ставлення Ратуші до відведення прокуратурі елітної землі (наприклад, ділянки на вулиці Під Голоском) чи безоплатна передача у державну власність триповерхової будівлі на площі Маланюка). Ще одним імовірним чинником називають регулярне виведення квартир із числа службових для прокурорів. На думку правозахисників, такий взаємовигідний інтерес може бути справжньою причиною процесуальної бездіяльності та штучного затягування розслідувань щодо зловживань у міській раді.
Позиція правоохоронців та аргументи підозрюваних
Із боку правоохоронних органів тривалі строки розслідування зазначених кримінальних проваджень пояснюються об’єктивною складністю та тривалістю проведення судово-економічних експертиз. Щоби оголосити обґрунтовану підозру, яка матиме реальну судову перспективу (зокрема й у Вищому антикорупційному суді, якщо матеріали врешті будуть передані до НАБУ та САП), слідство зобов’язане надати беззаперечні докази прямого умислу та документально підтверджений точний обсяг збитків.
Ймовірні фігуранти проваджень у структурі міської ради послідовно відкидають будь-які звинувачення. У кулуарах Ратуші нерідко вказують на те, що аудиторські перевірки можуть використовуватися як елемент політичного тиску. Окрім того, посадовці апелюють до факту, що ключові рішення приймали колегіально – під час сесій міської ради або засідань виконавчого комітету. З юридичного погляду це суттєво ускладнює персоналізацію кримінальної відповідальності, адже колективна безвідповідальність у колегіальних органах є відомою системною правовою проблемою.
Представники громадськості вже скерували офіційну публічну вимогу до обласної прокуратури зі закликом відзвітувати про процесуальний рух справ – зокрема про кількість допитаних свідків та призначених експертиз у резонансних провадженнях, які медіа охрестили «справами Садового». Активісти попередили: у разі відсутності чітких відповідей або процесуального руху з боку обласної прокуратури вони передадуть зібрані матеріали безпосередньо до центральних офісів НАБУ, САП та ДБР.
Експертизи як «легальне гальмо» у розслідуванні
У прокуратурі затяжну паузу в розслідуванні кримінальних проваджень щодо ймовірних зловживань адміністрації міського голови найчастіше виправдовують класичним аргументом: «триває проведення складних судово-економічних експертиз». Справді, без офіційного висновку судових експертів про точну суму збитків жоден прокурор не наважиться підписати підозру. Але чи насправді вивчення нарахувань премій посадовцям повинно тривати роками?
Згідно з Інструкцією Міністерства юстиції України (Наказ № 53/5), орієнтовні строки виконання судових експертиз чітко регламентовані. Для складних експертиз із великим масивом документів норматив становить від 30 до 90 днів. Лише у виняткових випадках, коли йдеться про значну кількість об’єктів дослідження, цей строк може бути продовжений на термін понад три місяці.
Ба більше, попри законодавчі зміни щодо процесуальних строків у «фактових» справах, у Кримінально процесуальному кодексі України зазначено про дотримання засади розумних строків. Тривале розслідування проваджень щодо тяжких злочинів, як-от за ч.4 ст.191 КК України, без оголошення підозр прямо суперечить логіці ефективного правосуддя.
Проте у випадку державного аудиту у Львові ситуація унікальна: Західний офіс Держаудитслужби вже виконав левову частку роботи замість слідчих, провівши ревізію, звівши цифри та документально зафіксувавши виявлені порушення у своєму акті. Прокуратурі залишається лише процесуально закріпити готові розрахунки державних аудиторів. Коли за наявності такої доказової бази розслідування «зависає» надовго, а експертизи перетворюються на «нескінченний серіал», це свідчить не про брак часу в обласній прокуратурі, а про очевидну процесуальну бездіяльність.
Преміальний «клондайк» у Ратуші
Суть звинувачень у кримінальній «преміальній» справі зводиться до грубого порушення процедури та конфлікту інтересів. Відповідно до законодавства та засад місцевого самоврядування, міський голова як виборна особа не має права одноосібно нараховувати фінансові бонуси самому собі, а преміювання підлеглих йому чиновників повинно чітко відповідати регламенту, який затвердила міська рада, а не залежати від особистих рішень очільника міста.
Будь-які премії, доплати чи надбавки для Андрія Садового та керівного складу його адміністрації повинен був обговорювати та затверджувати виключно депутатський корпус під час сесій Львівської міської ради. Натомість (за інформацією громадської організації «Аудит Львова») міський голова роками підписував розпорядження про самовільний розподіл премій в умовах прямого конфлікту інтересів та в обхід волі громади міста. Саме цю безконтрольну витрату бюджетних коштів без погодження з радою правоохоронці наразі й кваліфікують як розтрату міського бюджету в умовах воєнного стану (ч.4 ст.191 КК України).
Громадські активісти також звернули увагу, що до процесу розподілу бюджетних коштів міста ймовірно залучене найближче оточення міського голови. Зокрема, пильний інтерес спостерігачів привернула роль бюджетної мільйонерки Вікторії Довжик. Вона унікальним чином поєднує політичний статус депутатки міської ради та голови фракції «Об’єднання “Самопоміч”» із двома іншими посадами – головної фінансистки Львова та радниці міського голови.
Як директорка департаменту фінансової політики Львівської міської ради, Вікторія Довжик безпосередньо підпорядкована Андрієві Садовому та очолює процеси напрацювання й формування міського бюджету. Водночас, будучи депутаткою від «Самопомочі», вона бере участь у сесійних голосуваннях за затвердження фінансових документів, над створенням яких сама безпосередньо працювала. На думку громадських активістів, така концентрація виконавчих і представницьких функцій в одних руках створює передумови для системного узгодження бюджетних рішень в інтересах керівництва Львова.
Суміщення посад створює класичний ідеальний ґрунт для виникнення конфлікту інтересів та корупційних ризиків. За логікою самоврядування, депутати мають контролювати роботу виконавчих органів Ратуші. Коли ж людина одночасно є і контролером (депутаткою), і виконавцем (очільницею департаменту), функція незалежного нагляду може зникнути. У підсумку чиновниця отримує унікальну можливість: як посадовиця формувати кошториси та преміальні фонди, а як депутатка створювати для них підтримку в залі голосувань.
Із декларації Вікторії Довжик можна дізнатись, що у 2025 році її офіційні нарахування з львівського бюджету (зарплата) сягнули 1 475 163 гривні. У перерахунку це становить 122 930 гривень на місяць, або 4 097 гривень на день. Водночас від 1 березня 2025 року мінімальна пенсія для непрацюючих львів’ян-пенсіонерів становила 3 038 гривень на місяць.
Під егідою Андрія Садового відбувся колосальний соціальний розрив. Львів’яни наповнюють бюджет міста задля розкішного фінансового забезпечення міських чиновників, тоді як непрацюючі батьки цих самих платників податків змушені виживати у злиднях – на мізерні 3 038 гривень.
Коли буде фінал розслідувань?
Окрім розслідування кримінального провадження щодо нарахування премій у Ратуші, подальша доля матеріалів масштабного фінансового аудиту Львова тепер повністю залежить від оперативності правоохоронних органів.
Процесуальна особливість щодо передачі матеріалів до НАБУ криється в особливостях визначення підслідності. Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, Національне антикорупційне бюро має ексклюзивне право розслідувати справу лише тоді, коли фігурантами є високопосадовці (наприклад, міський голова) або якщо сума завданих збитків перевищує визначений законом високий грошовий поріг, який у 2026 році становить 1 514 000 гривень. Якщо ж державні аудитори зафіксували зловживання середньої ланки чи порушення, які прокуратура кваліфікує за статтями, що не підпадають під пряму юрисдикцію детективів Бюро, кримінальне провадження залишається на місцевому рівні.
Міський голова є ідеальним фігурантом для підслідності НАБУ: Андрій Садовий обіймає посаду першої категорії в органах місцевого самоврядування, а сума завданих збитків під його імовірним патронатом становить понад 2 мільйони гривень, а саме:
- незаконні зміни до бюджету – 102 757 180 грн;
- нецільове використання резервного фонду – 48 359 860 грн;
- розтрата в ЛКП «Рембуд» – 1 700 000 грн;
- розтрата в ЛКП «Зелене місто» – 947 000 євро.
Цю суму державні аудитори знайшли і порахували за 90 днів. Прокуратура ж виявилася нездатною процесуально закріпити зазначені розрахунки впродовж року: відомство і самотужки не завершує розслідування, і не поспішає передавати матеріали Держаудитслужби своїм колегам у НАБУ.
Чому справу не передають до НАБУ?
Щоби відповісти на це питання, потрібно бодай 90 днів попрацювати в прокурорських кабінетах, проте редакція таких широких можливостей не має. Отже, спробуємо теоретично пошукати ймовірні процесуальні лазівки.
На етапі розслідування матеріалів Держаудитслужби обласна прокуратура, вочевидь, розпочала провадження суто «за фактом порушень», можливо і навмисно не зазначивши імені Андрія Садового як потенційного фігуранта. Доки міському голові офіційно не оголошено підозру, прокурорське відомство формально має законне право тримати справу в себе, роками «наполегливо шукаючи» конкретного виконавця розтрати бюджетних коштів серед дрібних чиновників.
На наступному етапі прокуратура може змінити вектор розслідування: скерувати справу на виконавців нижчої ланки – начальників департаментів, управлінь чи керівників комунальних підприємств міста. Оскільки ці чиновники не належать до категорії високопосадовців, а збитки за їхніми конкретними епізодами штучно роздроблюються і «не дотягують» до встановленого законом порогу в 1 514 000 гривень, провадження законно залишаються в Головному управлінні Національної поліції.
Проте у нашому випадку є нюанси:
- сума завданих збитків: У пресі постійно наголошують на сумах «понад 2 млн грн» за окремими епізодами, тому що загальний обсяг розтрат коливається через зміну курсу розтрачених 947 000 євро. Але в будь-якому разі сума розтрат перевищує поріг підслідності НАБУ;
- юридичні підстави для об’єднання епізодів: Конкретні епізоди розтрат можна і потрібно об’єднати в одне провадження (якщо є бажання прислужитися громаді Львова) двома шляхами: процесуальним (ст.217 КПК України) або матеріально-правовим (через інститут продовжуваного злочину згідно з ч.2 ст.15 КК України). Адже розтрата бюджетних коштів відбувалася в межах одного відомства та під патронатом єдиного керівника;
- політична відповідальність: Свого часу Андрій Садовий публічно заявив: «За все у Львові [і за бюджетні розтрати] відповідаю я».
Фактологічно, це і є добровільне зізнання. Оскільки в обласній прокуратурі, ймовірно, глибоко не розуміють значення цього правового поняття, громадській організації «Аудит Львова» немає сенсу домагатися звіту від прокурора Миколи Мерета. Натомість варто вимагати передачі всіх справ щодо розтрат із львівської скарбниці – навіть через суд – до НАБУ, де всі епізоди неправомірних дій адміністрації Ратуші акуратно об’єднають в одне масштабне провадження.
